Жив собі простий хлопчина на ім'я Слевін (Джош Хартнетт). У якийсь момент біла смуга його життя змінилася на чорну, і у Слевіна почалися такі неприємності, що хоч бери лопату і починай обкопуватися. Почалося все з того, що він втратив роботу. Потім його будинок вирішили знести через якийсь новий різновид термітів. Ну і закінчилося все тим, що Слевін виявив свою подругу в такій позі, при якій фраза: "Це не те, що ти думаєш" - здається на рідкість дурною. І тоді Слевін вирішив злітати в Нью-Йорк до свого приятеля Ніку Фішеру, який сказав, що знайшов для нього роботу.
Але і на цьому смуга не закінчилася, так як далі за Слевіна з'явилися грубі євреї, які доставили його до Рабина. Там з'ясувалося, що Нік і Рабинові повинен грошей, причому чимало. І тепер Слевіна, який явно має здатність опинятися в непотрібний час в непотрібному місці, потрібно якось викручуватися. Становище ускладнюється тим, що навколо Боса і Рабина крутиться професійний вбивця на прізвисько Добрий Кіт (Брюс Вілліс), який також має якісь претензії до Слевіна.
Якби мені сказали, що цей фільм зняв Гай Рітчі, - я б цілком повірив. Багато моментів у фільмі вельми схожі на стиль Рітчі, а вже чітко підібрана музичка, що супроводжує поява то чорношкірих, то єврейських бійців, - це пряме запозичення з "Великого куша". Однак немає, Рітчі був винесений морем разом з абсолютно невиразним револьвером. тому "Щасливе число Слевіна" належить зовсім не його перу, а зняв цей фільм Пол Макгіган, попередні роботи якого були в дещо іншому стилі.
Наслідування Рітчі в цьому фільмі - зовсім не дратують. Тому що зроблено це все грамотно і якісно. Зрештою, яка взагалі різниця, хто це зняв? Аби кіно добре виглядало. А воно виглядає, загалом, цілком непогано.
"Щасливе число Слевіна" - кримінальний детектив з легким ухилом в черноюморную комедію, сюжет якого закручений досить хвацько. Всі події у фільмі мають свою чітку підгрунтя, і повну картину того, що відбувається глядачі зможуть скласти тільки під кінець фільму (за винятком, звичайно, тих, хто зумів про все здогадатися ще до пояснень).
Правда, Джош Хартнетт - не зовсім вдалий варіант для ролі головного героя черноюморной комедії, бо іронії в ньому - дуже і дуже мало. Проте Хартнетт навіть не дратував, хоча зазвичай я його насилу переношу. Я все одно вважаю, що можна було підібрати значно більш підходящого актора на цю роль, але Хартнетт зіграв, загалом, непогано.
Можна було очікувати, що належну іронічну складову внесе в цей фільм Брюс Вілліс - майстер кримінальної іронії. Однак цього не сталося. Вілліс тут грає убивчо серйозного кілера (каламбур вийшов абсолютно випадково), та й роль у нього - досить епізодична. Втім, зіграно непогано, хоча і трохи похмуро для подібного жанру. Але чисто сценарно багато в цьому персонажі залишилося недомовленим. Наприклад, зовсім невідомо, з чого його раптом кличуть Добрий Кіт, - Бублика це сильно зацікавило, але відповіді ми не отримали.
Люсі Ліу в картині зіграла роль сусідки Ніка, яка заводить шури-мури з Слевіна. Зіграла добре, нам з бубликом вона від фільму до фільму подобається все більше і більше. Особливо ніжно і романтично виглядала сцена, коли Слевін на очах сусідки втрачав рушник, і в цих очах відбилася така гама почуттів.
Загалом, на мій погляд, цілком гідне кіно. Я його подивився навіть із задоволенням, незважаючи на присутність у фільмі Джоша Хартнетта, та ще й в головній ролі. Раз вже Гай Рітчі не хоче радувати глядачів подібними фільмами, нехай це буде Пол Макгіган. Нам, в кінці кінців, без різниці, хто це знімає. Важливий результат.