Що таке екстрадиція
Екстрадиція (від латинських слів ех - «з, поза» і traditio - «передача») означає арешт і примусове повернення додому громадян, які вчинили на батьківщині якийсь злочин і втекли за кордон. Застосовується вона також щодо підозрюваних і засуджених до позбавлення волі, будучи однією з форм, що використовуються державами в боротьбі зі злочинністю. Всі випадки екстрадиції відбуваються за участю не тільки прокуратури, суду, поліції та інших правоохоронних органів, а й Національного бюро Інтерполу.
Чи обов'язкова екстрадиція?
На словах практично всі держави активно борються зі злочинністю. Насправді все відбувається не так гладко, оскільки головною умовою екстрадиції вважається офіційний договір. Відсутність його, як, скажімо, уУкаіни і США, стає вагомою підставою для відмови видати злочинця на батьківщину.
Фахівці міжнародного права підкреслюють, що підписання договору зовсім не обов'язок, а право. Вплинути ж на рішення здатне багато. Наприклад, погані відносини між президентами. Саме тому повного списку країн, з яких взагалі немає екстрадиції, не існує. Однак відомо, що майже всі, включно з Україною, конституційно забороняють екстрадувати тільки своїх громадян, судять їх будинку.
Багатьом, напевно, пам'ятають трапилася в 1970 році трагічна історія захоплення радянського літака і викрадення його в Туреччину батьком і сином Бразінскасамі. Тоді радянський уряд наполегливо і неодноразово вимагало екстрадиції викрадачів і вбивць, але всякий раз отримувало відмову тільки через відсутність договору.
В даний час уУкаіни підписано 65 угод з країнами, також входять в систему Інтерполу. При цьому домовитися з ще 123 представниками цієї міжнародної системи Украінанам поки не вдалося. Серед «відмовників», зокрема, фігурують США, Великобританія, Венесуела, Білорусія, Україна, Китай, Швеція, Ізраїль, Японія, Польща та інші. Тобто, теоретично всі ці сто з гаком країн цілком можуть проігнорувати прохання української влади у видачі злочинців-втікачів, найчастіше так і вступаючи. Втім, як і навпаки.
Договір в запасі
Іноді трапляється, що екстрадиція відбувається поза договору. Відомий випадок, коли Ізраїль все ж захотів видатьУкаіни Шумшума Шубаева, якого шукали за скоєння жорстокого вбивства в Кисловодську. Але зробив він це жест лише після обіцянки повернути Шубаева після суду в ізраїльську в'язницю. До слова, видали ізраїльтяни Боснії і Герцеговині і звинуваченого в масових вбивствах під час Громадянської війни колишнього сербського військовослужбовця Олександра Цветковича.
Зрозуміло, у медалі є й інший бік, в екстрадиції відмовляють і при чинному договорі. Підставами можуть бути недостатня доказова база злочину; політична, а не кримінальна підгрунтя запиту; надання людині політичного притулку; жорстоке поводження в тюрмах; наявність тортур і страти.
Ще далі пішла Японія, здатна ігнорувати запити тільки на тій підставі, що вони робляться на які втекли до них етнічних японців. Саме так сталося при спробі Перу екстрадувати з Токіо колишнього президента своєї країни Альберто Фухіморі.
Земля обітованна
Багато злочинців, особливо багаті, не завжди ховаються в Англії, Швеції або Ізраїлі, які не видають їх рідним країнам або ж видають, але з великими труднощами. Нерідко для укриття вони вибирають так звані офшорні зони або економічно слаборозвинені і тому особливо гостинні держави Азії і Центральної Америки. До останніх, зокрема, відносяться вже згадана Камбоджа, а також Беліз, Гайана, Нікарагуа, Тринідад і Тобаго, острови Теркс і Кайкос і їм подібні. Їх не має достатніх ресурсів економіка сильно зацікавлена в припливі іноземного капіталу. Нехай навіть він і з кримінальним слідом.