знаєш, для справжнього кохання не буває перешкод,
не буває вівторків і четвергів.
і будь ти тисячу разів дурень,
любов тебе зовсім позбавить мізків.
будь одягнений ти хоч в хмару різних правил,
це почуття тебе неодмінно виправить.
неодмінно тебе виправить. тобто тебе,
опинився дурнем, що летять з душею нарозхрист,
хоча б навіть за молоком. надягати наспіх сорочку,
неодмінно навипуск, і льон, струмує, буде лягати на тіло.
знаєш, мій чоловік, ми загрузли, це відчайдушно пропаща справа.
всі ці наші люблю-не люблю ментально загрузли в правді життя,
ти повір, немає такого, цієї дивної любові до Вітчизни, до матері, до рідної домівки.
я все вигадала, аби говорити. говорити з тобою по-пустому.
не вини, мені вистачало таких і раніше, ти не знаєш, а мені по горло.
по саме горло вистачило. як словами ти обіймаєш. вистачило по горло, чуєш?
навіть якщо не чуєш, - відчувай. мені до кольок і до істерик.
не вистачає мені найголовнішого, що не випадків, не містерій,
а простого, звичайного "здрастуй". не вистачає простого, звичайного.
але зате є проблем до купи, цих жартів про "fuck my life".
не скажу, що мене це мучить, ти не Герда, а я не Кай.
тобто немає в тобі Кая, в мені немає Герди, вони втекли в свої печерки,
так давай втечемо і ми? чим ми кращі? лише тим, що горе, що не виплекав як вони -
в квіти. втечемо, поки не вийшло розділити на двох всі свої мрії.
адже ми ввязнем, мій чоловік, ввязнем, не допоможуть нам навіть мости.
ну, прощаємося, точно в свято. я зможу. я - ні кроку туди, де ти.