російська народна казка
- Коза моя, коза, чорні очі, крива нога, гострі роги, що ти їла, що пила?
- Я не їла, не пила, мене баба не пасла. Як бігла через місточок вхопила кленовий листочок, - ось і вся моя їжа.
Розсердився дід на бабку, розкричався і послав внучку козу пасти. Та пасла, пасла і додому пригнала. А дід біля воріт сидить і запитує:
- Коза моя, коза, чорні очі, крива нога? гострі роги, що ти їла, що пила? А коза у відповідь:
- Я не їла, не пила я, мене онучка не пасла, як бігла через місточок, вхопила кленовий листочок, - ось і вся моя їжа.
Розсердився дід на внучку, розкричався, пішов сам козу пасти. Пас, пас, досхочу нагодував і додому погнав. А сам вперед побіг, засів у брамі та питає:
- Коза моя. коза, чорні очі, крива нога, гострі роги, чи добре їла, чи добре пила?
А коза каже:
- Я не пила, я не їла, а як бігла через місточок вхопила кленовий листочок, - ось і вся моя їжа!
Розсердився тут дід на ошуканку, схопив ремінь, давай її з боків лупити. Ледве-ледве коза вирвалася і побігла в ліс.
У ліс прибігла та й забралася в ЗаЙкИнА хатинку, двері замкнула, на грубку залізла. А зайка в городі капусту їв. Прийшов зайка додому - двері замкнені. Постукав зайка та й каже:
- Хто мою хатинку займає, хто мене в будинок не пускає?
А коза йому відповідає:
- Я коза-дереза підлогу боки луплена, за три гроша куплена, я як тупни - тупни ногами, заколю тебе рогами, хвостом замету.
Злякався зайчик, кинувся бігти. Сховався під кущик і плаче, лапкою сльози витирає.
Йде повз сірий вовк, зубами клац.
-Про що ти зайченя плачеш, про що сльози ллєш?
- Як мені, зайченя, не плакати, як мені сірому, чи не сумувати: побудував я собі хатинку на лісовій галявині, а залізла в неї коза-дереза, мене додому не пускає.
- Не горюй, зайченя, не горюй сіренький, підемо я її вижену.
Підійшов сірий вовк до хатинки та як закричить:
- Іди, коза, з печі, звільняй ЗаЙкИнА хатинку!
А коза йому і відповідає:
- Я коза-дереза, підлогу боки луплена, за три гроша куплена, як вистрибну, як вискочу, заб'ю ногами, заколю рогами - підуть клаптики по закутках!
Злякався вовк і втік!
Сидить зайченя під кущем, плаче, сльози лапкою втирає. Йде ведмідь, товста нога. Кругом дерева, кущі тріщать.
- Про що, зайченя, плачеш, про що сльози ллєш?
- Як мені, зайченя, не плакати, як мені сірому, чи не сумувати: побудував я хатинку на лісовій галявині, а залізла до мене коза-дереза, мене додому не пускає.
- Не горюй, зайченя, я її вижену.
Пішов до хатинки ведмідь та давай ревіти:
- Пішла, коза, з печі, звільняй ЗаЙкИнА хатинку!
Кога йому у відповідь:
- Як вискочу, так як вистрибну, як заб'ю ногами, заколю рогами, - підуть клаптики по закутках!
Злякався ведмідь і втік.
Сидить зайчик під кущем, дужче плаче, слізки лапкою втирає. Хто мені зайчику Сіренькому допоможе? Як мені козу-дерезу вигнати?
Йде петушёк, червоний гребешёк, в червоних чоботях, на ногах шпори, на плечі коса.
- Що ти, зайченя, так гірко плачеш, що ти сіренький, сльози ллєш?
- Як же мені не плакати, що не сумувати, побудував я хатинку, на лісовій галявині, забралася туди коза-дереза мене додому не пускає.
- Не горюй, зайченя, я її вижену.
- Я гнав - не вигнав, вовк гнав - не вигнав, ведмідь гнав - не вигнав, де тобі,
Петя, вигнати!
- Підемо подивимося, може і виженуть!
Прийшов Петя до хатинки та як закричить:
- Іду, йду скоро, на ногах шпори, несу гостру косу, козі голову знесу! Ку-ку-рі-ку!
Злякалася коза та як гримне з печі! З печі на стіл, зі столу на підлогу, та в двері, та в ліс бігом! Тільки її й бачили.
А зайченя знову став жити в своїй хатці, на лісовій галявині. Морквину жує, вам уклін шле.
Ось і казочці кінець, а хто слухав, молодець.