Ми прийшли у відчай. Ми не знали, як зловити цього рудого кота. Він обкрадав нас щоночі. Він так спритно ховався, що ніхто з нас його толком не бачив. Тільки через тиждень вдалося, нарешті, встановити, що у кота розірване вухо і відрубаний шматок брудного хвоста. Це був кіт, що втратив всяку совість, кіт-волоцюга і бандит. Звали його позаочі Злодюгою.
Він крав все: рибу, м'ясо, сметану і хліб. Одного разу він навіть розрив в комірчині бляшанку з черв'яками. Їх він не з'їв, але на розриту банку збіглися кури і скльовували весь наш запас черв'яків. Обжерлися кури лежали на сонці і стогнали. Ми ходили біля них і лаялися, але рибна ловля все одно була зірвана. Майже місяць ми витратили на те, щоб вистежити рудого кота. Сільські хлопчаки допомагали нам в цьому. Одного разу вони примчали і, захекавшись, розповіли, що на світанку кіт пронісся, присідаючи, через городи і протягнув в зубах кукан з окунями. Ми кинулися в льох і виявили пропажу кукана; на ньому було десять жирних окунів, спійманих на Прірві. Це було вже не крадіжка, а грабіж серед білого дня. Ми поклялися зловити кота і роздути його за бандитські витівки.
Будинок був маленький. Він стояв у глухому, покинутому саду. Щоночі нас будив стукіт диких яблук, що падали з гілок на його тесову дах. Будинок був завалений вудками, дробом, яблуками і сухим листям. Ми в ньому тільки ночували. Всі дні, від світанку до темряви, ми проводили на берегах незліченних проток і озер. Там ми ловили рибу і розводили багаття в прибережних чагарниках. Щоб пройти до берега озер, доводилося витоптувати вузькі стежки в запашних високих травах. Їх віночки гойдалися над головами і обсипали плечі жовтої квіткової пилом. Поверталися ми ввечері, подряпані шипшиною, втомлені, спалені сонцем, зі зв'язками сріблястою риби, і кожен раз нас зустрічали розповідями про нових босяцьких витівки рудого кота. Але, нарешті, кіт попався. Він заліз під будинок в єдиний вузький лаз. Виходу звідти не було. Ми заклали лаз старої рибальської мережею і почали чекати. Але кіт не виходив. Він огидно вив, як підземний дух, вив безперервно і без всякого стомлення. Минула година, два, три. Пора було лягати спати, але кіт вив і лаявся під будинком, і це діяло нам на нерви. Тоді був викликаний Льонька, син сільського шевця. Льонька славився безстрашністю і спритністю. Йому доручили витягти з-під будинку кота. Льонька взяв шовкову волосінь, прив'язав до неї за хвіст спійману днем ПЛОТИЦЯ і закинув її через лаз в підпіллі. Вой припинився. Ми почули хрускіт і хиже клацання - кіт вчепився зубами в риб'ячу голову. Він вчепився мертвою хваткою. Льонька потягнув за волосінь, Кот відчайдушно опирався, але Льонька був сильніше, і, крім того, кіт не хотів випускати смачну рибу. Через хвилину голова кота з затиснутою в зубах ПЛОТИЦЯ здалася в отворі лазу. Льонька схопив кота за комір і підняв над землею. Ми вперше його розглянули як слід.
Кот заплющив очі і притиснув вуха. Хвіст він про всяк випадок підібрав під себе. Це виявився худий, незважаючи на постійне злодійство, вогненно-рудий кіт-безпритульний з білими підпалинами на животі. Розглянувши кота, Рувим задумливо запитав: - Що ж нам з ним робити? - Видерти! - сказав я. - Чи не допоможе, - сказав Льонька. - У нього з дитинства характер такої. Спробуйте його нагодувати як слід. Кот чекав, заплющивши очі. Ми пішли цієї поради, втягли кота в комору і дали йому чудовий вечеря: смажену свинину, холодець з окунів, сирники і сметану. Кот їв більше години. Він вийшов з комірчини похитуючись, сів на порозі і мився, поглядаючи на нас і на низькі зірки зеленими нахабними очима. Після вмивання він довго пирхав і терся головою об підлогу. Це, очевидно, повинно було позначати веселощі. Ми боялися, що він протре собі шерсть на потилиці. Потім кіт перекинувся на спину, зловив свій хвіст, пожував його, виплюнув, розтягнувся біля печі і мирно захропів.
З цього дня він у нас прижився і перестав красти. На наступний ранок він навіть зробив благородний і несподіваний вчинок. Кури влізли на стіл в саду і, штовхаючи один одного і перелаюючись, почали скльовувати з тарілок гречану кашу. Кот, тремтячи від обурення, прокрався до курей і з коротким переможним криком стрибнув на стіл. Кури злетіли з відчайдушним криком. Вони перевернули глечик з молоком і кинулися, втрачаючи пір'я, тікати з саду.
Попереду мчав, гикаючи, цибатий півень-дурень, прозваний "Горлач". Кот мчав за ним на трьох лапах, а четвертої, передньою лапою бив півня по спині. Від півня летіли пил і пух. Всередині його від кожного удару щось бухало і гуло, ніби кіт бив по гумовому м'ячу. Після цього півень кілька хвилин лежав в припадку, закотивши очі, і тихо стогнав. Його облили холодною водою, і він відійшов. З тих пір кури побоювалися красти. Побачивши кота, вони з писком і штовханиною ховалися під будинком.
Кот ходив по дому і саду, як господар і сторож. Він терся головою об наші ноги. Він вимагав подяки, залишаючи на наших брюках шматки рудої шерсті. Ми перейменували його з Злодюги в Міліціонера. Хоча Рувим і стверджував, що це не зовсім зручно, але ми були впевнені, що міліціонери не будуть на нас за це в образі.