Французька народна казка.
Жив-був бідний мірошник. Помер він, а своїм синам нічого путнього в спадок не залишив, тому що все його майно було кіт, півень та серп. Ви скажете, а чия ж млин, а чий же осів? Млин панська, а осел, той помер раніше самого мірошника.
Синів було у мельника троє. Повертаються вони з похорону і думають: що ж тепер робити?
- Нещасні ми люди, - каже старший брат - П'єр. - Що ж, давайте батьківську спадщину ділити на трьох, хоч воно і замало. А там пустимося шукати удачі по білому світу. Підемо хто куди, а рівно через рік і один день зустрінемося. Чи згодні?
- Нехай так і буде, робити нічого, - говорять йому менші брати. - Делі спадок, ти старший.
- Ну добре. Ти, Жан, бери півня. Ти, Жак, бери серп, а мені кіт залишається.
І вирушили брати в далекі краї - щастя шукати. Жан крокує з півнем, велить йому не відставати. Жак - з серпом під пахвою. А П'єр, старший малюнків син, клікнув кота і теж пішов в путь-дорогу.
Спершу йшли брати разом. А біля перехрестя обнялися і розлучилися. Вирушили далі поодинці - один з котом, інший з серпом, третій з півнем.
Багато днів прокрокував Пьер, в невідоме королівство зайшов. Дивиться, біля королівського палацу людей видимо-невидимо, у кожного в руках здоровенна палиця. З такою собі щось палицею вони за мишами ганяються, б'ють їх, та тільки все даремно: виявляється, вже півроку як воюють, а всього чотирьох мишей і пристукнув. Дивиться П'єр на них, дивується. Тут, звідки не візьмись, вибігає товста-претовсту миша. Півсотні мисливців з палицями кинулися за нею! Розсміявся П'єр, дивлячись на таке полювання. Захекались королівські слуги, зляться, а миша ніби рада. Снує у них поміж ніг, немов знущається. Нещасні раз у раз одне за одним палицями б'ють, тільки миша ніяк чи не зачеплять.
П'єр вже щосили реготати почав. Зупинилося королівське військо; на П'єра дивляться, розсердилися. А один і каже:
- Будь ти на нашому місці, чужинець, ти б так не сміявся.
- Чому ж?
- Та тому! Не знаєш, видно, яке з мишами-розбійник воювати, прокляття на них!
- Та мені ніяких труднощів не варто цю мишу зловити! Дивіться-но!
Випустив П'єр кота, той як кинеться на миша, відразу впіймав. Взяв в зуби і несе господареві.
- О Боже! Що за звір такий чудовий! - закричали королівські слуги, а самі надивуватися на кота не можуть.
- Цей звір називається кіт. Він всіх мишей у вашому королівстві переловити може.
- Кіт! Що за кіт? А людей він їсть?
- Ні, він їсть мишей та щурів.
- Тоді підемо швидше до короля, він буде радий тебе бачити і твого. Як його звати.
- Кота.
- Кота! Король дорого заплатить за такого звіра. Не бійся, проси більше грошей.
Пішов П'єр до палацу до короля.
- Кажуть, - мовив король, - ніби твій звір за кілька секунд миша з'їдає. І ніби його можна сміливо тримати на волі, моїх підданих він не зачепить. Це так?
- Так, ваша величність. І я зараз же це вам покажу.
А по палацу прямо на очах у всіх миші снують. Пустив П'єр кота, а той радий поживитися. Цап одну миша! Цап іншу! А там і третю! Всіх мишей в палаці живо переловив.
Король прямо остовпів.
- За скільки ти його мені продаси?
- Ні, ваша величність. Не продам я кота. Не можу з ним розлучитися.
- Але він мені подобається! Так подобається, що я за нього півкоролівства не пошкодую! Продай, кажу!
- Не можу. А втім, віддасте мені в дружини вашу дочку, тоді справа вирішено. І я з котом не розлучуся, і ви його дістанете.
Погодився король, робити нема чого. У той же день і весілля зіграли. Стала королівна П'єру дружиною.
Ну, а Жан, середній малюнків син, йшов-йшов і теж прийшов в невідоме королівство. Прийняли його добре, тільки в той же день на заході дивиться Жан і дивується - відправляють кудись з королівського двору величезну колісницю, вороними кіньми запряжену. Виїхала колісниця і на схід вирушила.
- Куди це поїхала ваша упряжка? - запитує Жан у придворних.
- Як куди? Та ти що, не сповна розуму? За завтрашнім днем, без цього завтрашній день не прийде. А у вашій країні хіба ніч не закінчується?
- Та ні, як же, закінчується. Спасибі, що пояснили.
Дочекався Жан ночі, ліг спати. Прокинувся, годинник шість пробили. Здивувався Жан: літо, шостій годині ранку, а на дворі темним-темно. Ось вже сім пробило, вісім, а все ніч та ніч. Нарешті о десятій годині чує: далеко колеса скриплять, колісниця гуркотить, та сама, що вчора поїхала за завтрашнім днем.
«Е, та тут щось небувале, - дивується Жан. - У них, напевно, про півнів-то і не чули. Ось прийде знову ніч, подивимося ».
А вночі посадив Жан півня на підвіконня, вікно ширше розкрив і чекає-чекає, що буде.
О третій годині ночі півень прокинувся, затріпотів, занепокоївся, зашумів та як крикне: «Ку-ку-рі-ку!» А потім ще раз та ще.
Тут і розвиднілося. А в палаці-то переполох! Спершу думали, колісниця раніше звичайного прийшла, та потім бачать, що вона і не з'являлася. Що трапилося? Хтось і каже: якраз перед світанком в кімнаті у чужинця якийсь птах прокричала. Велів король покликати до себе чужинця.
- Так це ти світанок влаштував?
- Я, ваша величність. А точніше, не я, а ось ця живність, що у мене під пахвою.
- А як цей птах зветься?
- Півень, ваша величність. Крикне він «кукуріку», день його і слухається, відразу приходить.
- А де ж такого птаха дивовижну дістати?
Продай її мені. Що не попросиш, все за неї віддам, півкоролівства не пошкодую.
- Ні, ваша величність, мій півень не продається. Ні за срібло, ні за золото. Не можу я з ним розлучитися. А втім, віддасте мені в дружини вашу дочку, тоді справа вирішено. І я з півнем не розлучуся, і ви його дістанете.
- Згоден! Згоден! - зрадів король. До чого вигідно сторгувалися!
У той же день і весілля зіграли. Стала королівна Жану дружиною.
Ну, а Жак тим часом вже не раз хотів свій серп викинути. Найгірша частка з спадщини йому дісталася. Думав він так, думав, так кріпився. Іде своєю дорогою, не пускає все ж серпа.
Прийшов, як і брати, в чужу країну. Бачить, стоїть палац тамтешнього короля, а навколо великі пшеничні поля. Ходять по полях селяни і зерно з пшениці палицями збивають. Зерно на землю обсипається, а селяни з сил вибиваються, молотять так молотять по колосьям.
Дивиться на них Жак, дивується, своїм очам не вірить. Підійшов до поля та серпом-то і почав пшеницю жати.
- Що за штука у тебе така? - дивуються селяни. - Треба королю розповісти.
Розповіли королю, що за штуку бачили у чужинця. Король і прийшов подивитися на диво дивне. Просить він Жака показати, як серп колосся зрізає, а потім і каже:
- Продай мені твій серп.
- Ні, ваша величність, мій серп не продається. Ні за срібло, ні за золото. Не можу я з ним розлучитися. А втім, віддасте мені в дружини вашу дочку, тоді справа вирішено. І я з серпом не розлучуся, і ви його дістанете.
- Згоден! Згоден! - зрадів король. До чого вигідно сторгувалися!
У той же день і весілля зіграли. Стала королівна Жаку дружиною.
А тут як раз рік проходить. Рівно через рік і один день повертаються брати додому - П'єр, Жан і Жак. Зустрілися, обнялися. Кожен і щасливий, і багатий, і у людей в пошані.
А все чому? Все через кота, півня та серпа, що вони від бідного батька-мельника в спадок отримали.