Ж іл-був бідний мірошник. Помер він, а своїм синам нічого путнього в спадок не залишив, тому що все його майно було кіт, півень та серп.
Ви скажете, а чия ж млин, а чий же осів? Млин панська, а осел, той помер раніше самого мірошника.
Синів було у мельника троє. Повертаються вони з похорону і думають: що ж тепер робити?
Нещасні ми люди, - каже старший брат - П'єр. - Що ж, давайте батьківську спадщину ділити на трьох, хоч воно і замало. А там пустимося шукати удачі по білому світу. Підемо хто куди, а рівно через рік і один день зустрінемося. Чи згодні?
Нехай так і буде, робити нічого, - говорять йому менші брати. - Делі спадок, ти старший.
Ну добре. Ти, Жан, бери півня. Ти, Жак, бери серп, а мені кіт залишається.
І вирушили брати в далекі краї - щастя шукати. Жан крокує з півнем, велить йому не відставати. Жак - з серпом під пахвою. А П'єр, старший малюнків син, клікнув кота і теж пішов в путь-дорогу.
Спершу йшли брати разом. А біля перехрестя обнялися і розлучилися. Вирушили далі поодинці - один з котом, інший з серпом, третій з півнем.
Багато днів прокрокував Пьер, в невідоме королівство зайшов. Дивиться, біля королівського палацу людей видимо-невидимо, у кожного в руках здоровенна палиця. З такою собі щось палицею вони за мишами ганяються, б'ють їх, та тільки все даремно: виявляється, вже півроку як воюють, а всього чотирьох мишей і пристукнув. Дивиться П'єр на них, дивується. Тут, звідки не візьмись, вибігає товста-претовсту миша. Півсотні мисливців з палицями кинулися за нею! Розсміявся П'єр, дивлячись на таке полювання. Захекались королівські слуги, зляться, а миша ніби рада. Снує у них поміж ніг, немов знущається. Нещасні раз у раз одне за одним палицями б'ють, тільки миша ніяк чи не зачеплять.
П'єр вже щосили реготати почав. Зупинилося королівське військо; на П'єра дивляться, розсердилися. А один і каже:
Будь ти на нашому місці, чужинець, ти б так не сміявся.
Та тому! Не знаєш, видно, яке з мишами-розбійник воювати, прокляття на них!
Так мені ніяких труднощів не варто цю мишу зловити! Дивіться-но!
Випустив П'єр кота, той як кинеться на миша, відразу впіймав. Взяв в зуби і несе господареві.
О Боже! Що за звір такий чудовий! - закричали королівські слуги, а самі надивуватися на кота не можуть.
Цей звір називається кіт. Він всіх мишей у вашому королівстві переловити може.
Кіт! Що за кіт? А людей він їсть?
Ні, він їсть мишей та щурів.
Тоді підемо швидше до короля, він буде радий тебе бачити і твого. Як його звати.
Кота! Король дорого заплатить за такого звіра. Не бійся, проси більше грошей.
Пішов П'єр до палацу до короля.
Кажуть, - мовив король, - ніби твій звір за кілька секунд миша з'їдає. І ніби його можна сміливо тримати на волі, моїх підданих він не зачепить. Це так?
Так, ваша величність. І я зараз же це вам покажу.
А по палацу прямо на очах у всіх миші снують. Пустив П'єр кота, а той радий поживитися. Цап одну миша! Цап іншу! А там і третю! Всіх мишей в палаці живо переловив.
Король прямо остовпів.
За скільки ти його мені продаси?
Ні, ваша величність. Не продам я кота. Не можу з ним розлучитися.
Але він мені подобається! Так подобається, що я за нього півкоролівства не пошкодую! Продай, кажу!
Не можу. А втім, віддасте мені в дружини вашу дочку, тоді справа вирішено. І я з котом не розлучуся, і ви його дістанете.
Погодився король, робити нема чого. У той же день і весілля зіграли. Стала королівна П'єру дружиною.
Ну, а Жан, середній малюнків син, йшов-йшов і теж прийшов в невідоме королівство. Прийняли його добре, тільки в той же день на заході дивиться Жан і дивується - відправляють кудись з королівського двору величезну колісницю, вороними кіньми запряжену. Виїхала колісниця і на схід вирушила.
Куди це поїхала ваша упряжка? - запитує Жан у придворних.
Як куди? Та ти що, не сповна розуму? За завтрашнім днем, без цього завтрашній день не прийде. А у вашій країні хіба ніч не закінчується?
Та ні, як же, закінчується. Спасибі, що пояснили.
Дочекався Жан ночі, ліг спати. Прокинувся, годинник шість пробили. Здивувався Жан: літо, шостій годині ранку, а на дворі темним-темно. Ось вже сім пробило, вісім, а все ніч та ніч. Нарешті о десятій годині чує: далеко колеса скриплять, колісниця гуркотить, та сама, що вчора поїхала за завтрашнім днем.
«Е, та тут щось небувале, - дивується Жан. - У них, напевно, про півнів-то і не чули. Ось прийде знову ніч, подивимося ».
А вночі посадив Жан півня на підвіконня, вікно ширше розкрив і чекає-чекає, що буде.
О третій годині ночі півень прокинувся, затріпотів, занепокоївся, зашумів та як крикне: «Ку-ку-рі-ку!» А потім ще раз та ще.
Тут і розвиднілося. А в палаці-то переполох! Спершу думали, колісниця раніше звичайного прийшла, та потім бачать, що вона і не з'являлася. Що трапилося? Хтось і каже: якраз перед світанком в кімнаті у чужинця якийсь птах прокричала. Велів король покликати до себе чужинця.
Так це ти світанок влаштував?
Я, ваша величність. А точніше, не я, а ось ця живність, що у мене під пахвою.
А як цей птах зветься?
Півень, ваша величність. Крикне він «кукуріку», день його і слухається, відразу приходить.
А де ж такого птаха дивовижну дістати?
Продай її мені. Що не попросиш, все за неї віддам, півкоролівства не пошкодую.
Ні, ваша величність, мій півень не продається. Ні за срібло, ні за золото. Не можу я з ним розлучитися. А втім, віддасте мені в дружини вашу дочку, тоді справа вирішено. І я з півнем не розлучуся, і ви його дістанете.
Згоден! Згоден! - зрадів король. До чого вигідно сторгувалися!
У той же день і весілля зіграли. Стала королівна Жану дружиною.
Ну, а Жак тим часом вже не раз хотів свій серп викинути. Найгірша частка з спадщини йому дісталася. Думав він так, думав, так кріпився. Іде своєю дорогою, не пускає все ж серпа.
Прийшов, як і брати, в чужу країну. Бачить, стоїть палац тамтешнього короля, а навколо великі пшеничні поля. Ходять по полях селяни і зерно з пшениці палицями збивають. Зерно на землю обсипається, а селяни з сил вибиваються, молотять так молотять по колосьям.
Дивиться на них Жак, дивується, своїм очам не вірить. Підійшов до поля та серпом-то і почав пшеницю жати.
Що за штука у тебе така? - дивуються селяни. - Треба королю розповісти.
Розповіли королю, що за штуку бачили у чужинця. Король і прийшов подивитися на диво дивне. Просить він Жака показати, як серп колосся зрізає, а потім і каже:
Продай мені твій серп.
Ні, ваша величність, мій серп не продається. Ні за срібло, ні за золото. Не можу я з ним розлучитися. А втім, віддасте мені в дружини вашу дочку, тоді справа вирішено. І я з серпом не розлучуся, і ви його дістанете.
Згоден! Згоден! - зрадів король. До чого вигідно сторгувалися!
У той же день і весілля зіграли. Стала королівна Жаку дружиною.
А тут як раз рік проходить. Рівно через рік і один день повертаються брати додому - П'єр, Жан і Жак. Зустрілися, обнялися. Кожен і щасливий, і багатий, і у людей в пошані.
А все чому? Все через кота, півня та серпа, що вони від бідного батька-мельника в спадок отримали.
Ось і казці Кот, півень і серп (Французькі казки) кінець, а хто слухав - огірок!