У багатій родині південно-західного краю народився сліпий хлопчик. Спочатку ніхто не помічає його сліпоти, але через кілька тижнів уже здається дивним, що малюк не стежить за сонячним лу-чом. Мати перша звертає увагу на незвичайний-ве вираз обличчя, нерухомого і не по-дет-скі серйозного. Хлопчик щось шукає руками, дивиться в одному напрямку. Лікар подтвержда-ет страшну здогадку пані Попельських.
Сімейство Попельських нечисленне: батько сліпого Петруся, його мати і її брат Максим. Батько - добродушний сільський поміщик, весь в лю-Бімом справі, будівництві млинів. Його невигадливий-ше існування мало відбивається на душевному складі сина. Мати Анна Михаиловна страждала від почуття провини перед сином і намагалася Попереджув-дить кожен його крок, поки дядько Максим, вирішивши взятися за виховання племінника, чи не нада-рег її від зайвої дбайливості, яка могла позбавити хлопчика шансів на більш повну життя. Максим мав славу раніше небезпечним забіякою, воював разом з Гарібальді і дивом залишився живий, але став інвалідом: пошкодив ліву руку і позбувся правої ноги. Понівечений чоловік думав, що життя - боротьба і в ній немає місця для інваліда.
Але на його очах підростає той, кому доля приготувала стати інвалідом народитися. Дивна схожість доль зацікавило Максима. Він ре-шается на втручання, каже сестрі, що є всі шанси розвинути інші здібності маль-чика до такої міри, щоб компенсувати сле-поту. Максим вирішує виростити з племінника борця. До Петруся перестають бігти за першим зо-ву, він самостійно пересувається по кімнаті і знайомиться з навколишнім світом. Сліпота на-кладивает свій відбиток: хлопчик забивається в затишні куточки і годинами прислухається до че-му-то. Але багата нервова організація бере своє, повнота сприйняття досягається за допомогою слуху і дотику. Велику роль відіграє слух, хлопчик так-же вивчає кімнати по звуках.
Петруся три роки. Максим і мама ведуть його на весняну прогулянку. Від великої кількості нових, незрозумілим-них відчуттів хлопчикові стало зле, він па-дає в непритомність, кілька днів перебуває в маренні. Тоді з незнайомими відчуттями вирішують знакі-мить хлопчика поступово: відкривають вікна, ви-водять Петруся на ганок, в сад, водять по комна-там. Мати пояснює йому звуки, дядько дає поняття про розміри. Дядько Максим виписує книги по фі-зиологии, психології та педагогіці, усвідомивши, що бо-роться можна не тільки шаблею, а будь-яким доступ-ним знаряддям. Він затверджується в переконанні, що сліпота Петра - прояв його «таємничого призначення».
Коли хлопчик знайомиться з новими явища-ми світу, він захоплюється, але часто особа відображає його страждальницькі зусилля. На п'ятому році він збіль-ренно бігає по кімнатах, стороннім здається, що хлопчик просто дивно зосереджений, а не сліпий. По двору ще ходить з працею, постукуючи палицею. Без палиці пересувається поповзом, дослі-дуючи по шляху різні предмети. В один з тихих літніх вечорів хлопчик чує звуки сопілки зі стайні. Музика полонить його так, що однаж-ди вночі Петро пробирається до стайні до йохим і з тих пір приходить слухати його гру щовечора. Ці вечірні години стають найщасливішим часом для Петруся, але мати рев-нует його і виписує з міста віденське піаніно, щоб привернути увагу сина. Хлопчика лякає гучний інструмент. Безпосереднє музикальний-ве почуття йохима бере верх над відточеною тих-никой Анни Михайлівни.
Але, приймаючи сліпоту сина як власність не-дуг, вона бачить в суперництві з йохим джерело страждань. Скоро мати Петруся відчуває в собі припливи того ж живого відчуття мелодії і на-чина грати тихі українські пісні. Тепер Иохим з Петрусем приходять слухати музику під її вікном. Анна Михайлівна перемогла, Иохим на-вчив її, ніж залучити дитину. Петрусь знайомить-ся зі звуками, торкаючись до клавіш. Максим відноситься до музичних експериментів терпи-мо, але у нього виникає почуття розчарування: музика - велика сила, але пісня говорить не од-ному слуху, вона «будить думку в голові і чоловіка-ство в серці». Максим пропонує йохим заспівати історичну пісню і заспокоюється, бачачи, що глибока натура племінника відгукується на про-рази пісні.
Завдяки встановленому Максимом режиму хлопчик не виростає безпорадним, наводить по-рядок в своїх речах, у нього особлива гімнастика, а на шостому році дядько дарує йому конячку. Мати вважає цю затію чистим безумством, але через два-три місяці Петрусь їздить в сідлі поруч з Іо-хімом, який допомагає його на поворотах. Сліпота не заважає правильному фізичному розвитку хлопчика, її вплив на моральний склад ре-бенка ослаблено. Особливе значення в житті Пет-руся набуває слух. Він вчиться сам грати на сопілці, полюбив і піаніно, але його не можна взяти з собою в поле. Від пісні Петрусь приходить до изу-ню історії, літератури. Дядько Максим знакі-мится зі спеціальними прийомами навчання сліпих і дає восьмирічному хлопчику перші уроки. Здавалося, Петрусь не усвідомлює своєї сліпоти, але в його характері з'являється недитяча смуток. Мак-сім приписує це нестачі спілкування з діти-ми, але запрошені в садибу діти цураються «панича».
У сусідньому маєтку змінюється орендар. Сосьо-дямі Попельських стають люди похилого віку Яскульський з дочкою Евеліною, ровесницею Петра. Дівчинка не цурається сторонніх, але вважає за краще собст-дарське товариство, відрізняється розважливістю, задумою і солідністю.
Одного разу Петрусь сидить один на пагорбі і голок-рает на сопілці. Закінчивши грати, він чує чиїсь кроки. Це сусідська дівчинка. Хлопчик не любить, коли його усамітнення порушують, і на питання Еве-Ліни, хто так добре грав, він відповідає нелюб'язний-но. Але дівчинка не йде, і Петрусь її проганяє: «Чому ви не йдете? Я не люблю, коли до мене приходять. Підіть! Підіть! »Дівчинка називає спів-сива гидким хлопчиськом, але тут Петрусь йде, його покликали до чаю. На наступний день Петрусь вже не нарікає - йому хочеться, щоб Евеліна прийшла знову. Він згадує її приємний спо-койне голос. Знайомі діти завжди голосно кри-чали і сміялися, але ніхто не говорив так приємно. Хлопчик шкодує, що образив її: раптом вона ніког-да не повернеться?
Дівчинка з'являється тільки на четвертий день. Петрик гукає її, вони грають разом, потім він вирішує обмацати її обличчя і лякає цим. Дівчинка плаче і йде. Петрусь почуття першого Унежі-ня каліки і гірко плаче. Евеліна повертає-ся, заспокоює його і просить не лякати. Петрусь зізнається їй, що він сліпий. Дівчинка обіймає його і теж гірко плаче. Через деякий час діти заспокоюються.
Вона приходить, і Петрусь чує її кроки у ка-Літки з кімнати. Мати хлопчика зустрічає дівчинку з радістю. Між сусідами зав'язуючи-ються хороші відносини, Евеліні дозволяють вчитися разом з Петриком. Це виявляється по-корисної для обох. Дружба ця сприймається рідними хлопчика як дар долі. Петрусь уже не шукає усамітнення - він знайшов спілкування, которо-го не могла йому дати любов дорослих. Евеліна виявляється тією людиною, для якого турбота про інше - органічна потреба. Мати і дя-дя Петруся думають, що тепер душевний роз-нення хлопчика піде тихим і рівним ходом. Але вони помиляються.
Максим розуміє, що не він один впливає на маль-чика, у Петруся трапляються несподівані проблес-ки, яких Максим лякається: племінник каже, що бачив сон, намагається побачити колір через музи-ку. Дядько вважає, що це зайве, хлопчикові треба звикнути зі сліпотою.
Але несвідомо протестує сама природа. У хлопчика з'являються якісь невиразні пред-чувствия і пориви. Як би не намагався дядько устра-нить зовнішні чинники, хлопчик відчуває внут-реннюю незадоволену потребу бачити. Природна жвавість хлопчика поступово зникла-ет, з'являється схильність до самоти.
Тільки суспільства Евеліни він шукає. Петро при-найближ до критичного віку між отро-кість і юністю.
Проходить кілька років. У садибі нічого не змінюється: Петро і раніше залишається центром життя сім'ї, зростає, як тепличний квітка. Мати бачить, що його душа ще в півсні, батько звик, що в будинку все робиться само собою, Максим з тру-дом виносить це, але вважає, що душі вихований-ника необхідно зміцніти.
Сам Петро знаходиться в чуйному очікуванні чогось, дрімаючого в душі. За стінами маєтку бур-літ життя. Максим вирішує, що Петру необхідний ковток свіжого повітря, і запрошує в маєток гостей - свого старого товариша Ставрученко і двох його синів з приятелем-кадетом. Ставрученко - міцний старий, схожий на гоголевско-го Бульбу, поміщик веде з молоддю розмови про правильне життя. Молоді люди обговорені-ють плани на майбутнє. Ця хвиля суперечок, надій і очікувань знаходить на Петра, і він усвідомлює себе зайвим на світлі. Розмови проходять без його учас-ку, Анна Михайлівна страждає, Евеліна Негоду-ет, але дядько Максим запрошує гостей приїжджати ще. Він свідомо пробиває пролом в стіні, що оточує сліпого, щоб дати йому живі впе-чатленія. Через два тижні молодь знову на-носить візит Попельських. Евеліна відчуває, що її вабить той світ, про який вона, як і Петро, не зна-ет. Петро відчуває це і йде від гостей. Евела-на йде за ним.
Проходячи по саду, вона стає свідетельні-цей розмови Максима з сестрою. Він каже Ан-ні Михайлівні, що заважати свободі Евеліни, пор-тить їй життя і позбавляти її вибору він не може, вона повинна все вирішити сама.
Коли дівчина знаходить Петра, вона обурює-ся вчинками Максима, але потім робить висновок, що вони з Петром одружаться і у них буде однакова життя, а те, про що говорить молодь, - це не для всіх. Петро здивований. Вони розуміють, що не можуть один без одного. Горе в душі Петра змовкає, і він відчуває в Веле не тільки друга дитинства.
Гості та господарі сидять в маленькій вітальні, Петро приходить і сідає до піаніно. Музикою він намагається висловити свій стан. Слухачі підкорені. Коли Петро закінчує грати, до нього кидаються ті молоді люди, яким він Завидо-вал, і тиснуть руку, пророкуючи йому широ-кую популярність. Один з молодих Ставрученко, студент консерваторії, захоплений манерою испол-нения Петра. Петрусь вперше стає цент-ром жвавої розмови, в душі його - горде усвідомлення власних сил: він теж може щось зробити в житті.
У садибі стає світліше і радісніше, Ан-на Михайлівна ніби молодіє, Максим частіше шу-тит, Петро сповнений бажання отримати серйозне свою музичну освіту. Візит до Ставрученко Петро робить охоче, тепер він почуттю-ет себе в суспільстві вільніше, як рівний участ-яття в бесіді. Всі їдуть в монастир неподалік від маєтку Ставрученко. Згортають до могили загиблого в битві з татарами Ігнатія Карого. Там же похований його сліпий бандурист Юрко, з-супроводжуючих Карого в походах і боях. Максим каже, що молодим належить та ж боротьба, а де - кожен знайде сам, В монастирі вони зустрічають сліпого дзвонаря Єгора, дуже схожого на Петра в жестах, рухах брів. Петро раз-мовляє з ним. Дзвонар теж сліпий від народження і озлоблений, а ось інший, Роман, осліп пізніше і ві-справ світло, пам'ятає свою матір, він добрий. Розмова їх, зачаївшись, слухає Евеліна. Після Петро усамітнюється в саду і приходить в будинок тільки вночі. Він похмурніє, і на його обличчі з'являється висловлю-ня гіркоти. Він вважає тепер, що все слепорож-денние злі. Максим, не знаючи про візит на коло-Кольна, випитує все у Евеліни, і в голові його зріє рішення.
Евеліна з батьками їде в гості, Петро сумує за нею. До нього повертаються важкі сни дитинства. Душевна криза ускладнюється. «Навіщо жити сліпому» - ось що його турбує. Він катував-ється зрозуміти колір, Максим намагається пояснити йому все, в тому числі і те, що він егоїстично носить-ся зі своїм горем.
Петро заперечує: «Я змінився б з останнім жебраком, бо він щасливіший за мене. Та й сле-пих зовсім не потрібно оточувати турботою: це біль-Шая помилка ... Сліпих потрібно виводити на дорогу і залишати там, - нехай просять милостиню ». Він зізнається в тому, що заздрить дзвонарю Єгору, думає, що від поневірянь страждав би менше, ніж від участі.
На церковне свято Максим з племяни-ком йдуть поклонитися чудотворній іконі і зустрів сподіваються сліпих жебраків. В їх голосах чути скарга фізичного страждання і повної безпорадності.
Петро лякається, хоче піти, але дядько змушує його подати сліпим і говорить про його «ситого заздрості до чужого голоду», запрошує одного з сліпих, Федора Кандибу, прийти до них. На другий день у Петра починається гарячка, але молодий організм справляється з хворобою. Петро дякує дядька за урок.
Максим і Петро їдуть удвох до Києва нібито вчитися у відомого піаніста. Замість уроків Петро з Федором Кандибою та іншими сліпими йде поклонитися Почаївської Богоматері. Повертає-ся додому він з двома сліпими, в жебрацької одеж-де. Максим приїжджає з Києва, звідки він писав, щоб ввести в оману сестру. Петро вдосконалення-шив паломництво, щоб помолитися про отримав зцілення-ванні. Очі його не стали бачити, але прозріла душа. Поїздка до Києва відкладається на рік.
Восени Евеліна оголошує батькам про своє рішення вийти за Петра заміж. Починається «моло-дое тихе щастя», Петру повідомляють про можливість стати батьком. Іноді він ходить до Кандиби в новий будинок і розповідає про свої плани. Народжується ре-бенок. Петро боїться, що він сліпий, але хлопчик бачить. Це блискавкою запалює для Петра, світло і на миттєве-ня, як йому здається, він бачить матір, дружину і Мак-сіма, а потім втрачає свідомість.
Проходить три роки. Сліпий музикант дебют рует в Києві. Навколо нього ходять чутки, один не-звичніше іншого. Петра супроводжують дружина і Мак-сім. У музиці дядько Петра чує вже не одні сумні стогони, не одне сліпе страждання, а ощу-щення щасливого життя. У ній крізь яскраву ме-лодію все наполегливіше пробивається пісня сліпих: «Подайте Сліпенька заради Христа ...».
Максим розуміє, що зробив свою справу і не так-ром прожив на світі: «Він прозрів ... На місце ... егоїстичного страждання він носить в душі ощу-щення життя, він відчуває і людське горе, і люд-ську радість, він прозрів і зуміє нагадати счаст-лівим про нещасні ».