§ 36. «Конфлікт цивілізацій»: етнічний Ренесанс кінця XX століття
Причини загострення протиріч в світовому розвитку.
Причини «нового світового безладу» в значній мірі пов'язані з перебудовою структури міжнародних відносин. зі зміною вигляду світу, що вимагає якісно нових підходів, до яких виявилися не готові багато політиків.
Перш за все багато країн Азії і Африки, що раніше знаходилися в орбіті впливу СРСР, з його розпадом, припиненням допомоги виявилися охоплені хаосом, протиборством різних політичних, релігійних угруповань, кланів. Найбільш наочно це показало розвиток ситуації в Афганістані, Анголі, які після виведення радянських військ виявилися ареною внутрішнього збройного конфлікту.
Увага міжнародної спільноти до тих районів світу, які були ареною особливо гострого суперництва СРСР і США, після припинення «холодної війни» послабшав. Багато країн, раніше грали обмежену роль в міжнародних справах, стали намагатися заповнити виниклі вакуум впливу, стати регіональними наддержавами. Таку роль на Близькому і Середньому Сході намагалися грати Ірак і Іран, що стало причиною війни між ними, потім конфлікту Іраку з США.
Спроби продовження або проведення країнами із середнім і низьким рівнем індустріального розвитку прискореної модернізації в новій ситуації стали для них причиною загострення внутрішніх протиріч. У минулому завдяки конкуренції наддержав кредити надавалися молодшим партнерам з урахуванням військово-політичних міркувань на пільгових умовах. Після «холодної війни» на перший план вийшли міркування економічної доцільності, які диктують зовсім іншу політику.
В сучасних умовах міжнародне співтовариство, в першу чергу США і їх союзники, які взяли на себе роль світових лідерів в утвердженні нового, більш стабільного світопорядку, все частіше почали стикатися з ситуаціями, коли основну загрозу миру представляють собою внутрішні конфлікти в окремих країнах. Переважною формою військових операцій періоду після «холодної війни» стали миротворчі місії. Вони пов'язані з розміщенням спостерігачів ООН між позиціями протиборчих сторін, застосуванням сили проти порушників світу, охороною конвоїв з вантажами гуманітарної допомоги населенню, яке постраждало в ході боїв.
Миротворчі акції, в яких найчастіше використовуються війська країн НАТО, особливо США, означають, що противниками цих країн виявляються не стільки держави, скільки окремі політичні, релігійні. етнічні руху. Їх дії у відповідь приймають характер терористичної діяльності, спрямованої проти розвинених країн, їх дипломатичних представництв, військових об'єктів, жертвами якої найчастіше стають пересічні громадяни.
Відповідно, якщо в недавньому минулому в розвинених країнах головною небезпекою вважався міжнародний комунізм, то в світі кінця XX століття загрозою став міжнародний тероризм, пов'язаний зі світом організованої злочинності, що має живильні коріння в країнах, охоплених хаосом.
Етнічні конфлікти в сучасному світі.
Найбільш гострою і складною конфліктом світу кінця XX століття стає конфлікт, що виникає на грунті міжетнічних протиріч.
З 164 держав світу з населенням понад 1 млн. Чоловік лише 45% є більш-менш однонаціональними, в них понад 95% населення належить до одного етносу. Ще в 62 державах можна виділити переважну етнічну групу, яка становить від 60% до 95% їх населення. Решта 57 держав є багатонаціональними. При цьому на згадані 164 держави припадає 1357 врахованих різних етнічних груп (великих - 589), більшість з яких не має своєї державності, багато проживають на територіях двох або більше держав.
Багатонаціональний склад населення, так само як і наявність великих груп національних меншин, не визначає неминучість виникнення міжнаціонального конфлікту. Проте, світ вже зіткнувся з серйозним загостренням міжетнічних конфліктів, в тому числі і в їх крайней, збройної, формі. Так, до кінця 1980-х рр. з 111 збройних конфліктів, що палахкотіли в світі, 63 були внутрішньодержавними, а 36 відбулися на грунті міжетнічних відносин. Ареною більшості з цих конфліктів були країни «Півдня». З розпадом СРСР на його колишній території виникли десятки осередків міжетнічної напруженості, з'явилися самопроголошені, що не визнаються міжнародною спільнотою республіки Абхазія, Придністровська, Ічкерія. Центром міжетнічних конфліктів стала територія колишньої Югославії.
Причини міжетнічних конфліктів різноманітні.
У минулому вони найчастіше породжувалися ущемленим статусом етнічних меншин (обмеження на використання національної мови, вираз релігійних переконань, прояви по відношенню до них расизму, великодержавного шовінізму, обмеження доступу до престижних професій і т.д.).
У сучасному світі необхідність поваги прав і інтересів представників етнічних меншин зафіксована в міжнародно-правових документах. Статут ООН, Загальна декларація прав людини 1948 р Міжнародний пакт про права людини 1966 р вимагають визнання рівних прав усіх людей незалежно від раси і національності. У 1963 р була прийнята Декларація ООН про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, в 1978 р - Декларація про расу та расові забобони, а також про основні принципи, що стосуються внеску засобів масової інформації в розвиток прав людини і боротьбу проти расизму. Більшість міжнародних документів розглядають обмеження прав представників етнічних меншин як порушення базових прав людини.
В одних випадках зростання освітнього, культурного рівня населення, зміна стандартів і рівня життя породжують в середовищі етнічних меншин нові вимоги і запити, до удов-летворенію яких суспільство виявляється не готове. Так, виникли в ряді країн Західної Єв-ропи в середовищі інтелігенції руху за збереження місцевих мов, діалектів, говірок стали вимагати визнання їх в якості державних, що стало причиною тертя.
Великий вплив на стан етнічних відносин надають зміни в географії розміщення продуктивних сил. Вони позначаються на становищі територій, населених національними меншинами. Наприклад, ліквідація цілих професій в умовах модернізації, якщо вона зачіпає інтереси одних етнічних груп більше, ніж інших, неминуче веде до підвищення напруженості в міжнаціональних відносинах.
В сучасних умовах всередині більшості держав виділяються регіони з різними економічними укладами: високих технологій; індустріальним; високотехнологічним аграрним; дрібноселянське; докапіталістичним (натуральним, плантаційним господарством). Виділяються також райони, що знаходяться в стані економічного занепаду. Рівень розвитку держави в цілому визначається тим, який з укладів є переважаючим. Коли в окремих районах однієї держави уклади, спосіб життя людей сильно розрізняються, це тягне за собою далекосяжні наслідки.
Зростання внутрішнього різноманіття, відмінностей в положенні, інтересах і укладі окремих регіонів нерідко породжує (або підсилює) сепаратизм, з проявами якого стикається більшість багатонаціональних держав. У 1970-1980-і рр. загострилася проблема франкомовної провінції Квебек в англомовній Канаді. У Великобританії посилилися вимоги автономії, аж до відокремлення від Сполученого Королівства, Шотландії з її багатими запасами нафти на прибережному шельфі. В Іспанії автономії вимагало більшість провінцій, сама неспокійна, Басконія, домагалася незалежності. У Франції подібні вимоги висували націоналісти на Корсиці. В Італії загострилися протиріччя між аграрним Півднем і індустріальним Північчю. У Бельгії два основних етносу, валлони і фламандці, відверто висловлювали небажання жити в одній державі.
Для тих країн, які змінювали ідеологічні, політичні, економічні підвалини свого розвитку, додатковим джерелом дестабілізації в етнічних відносинах стало розбіжність в темпах, спрямованості перетворень. В Югославії, в багатьох державах СНД духовний вакуум, що утворився після дискредитації соціалізму, став заповнюватися відродженими релігійними, націоналістичними ідеями.
Проблема «конфлікту цивілізацій».
Прагнення народів, що не мають власної державності, до її придбання, що проявилося в багатьох районах світу, ще раз наочно продемонструвало неоднорідність і нерівномірність світового розвитку, відсутність в ньому єдиних, загальних тенденцій.
У той час як одні народи йдуть по шляху поглиблення інтеграції, зближення один з одним, для інших на перший план виходить боротьба за здобуття власної державності або зміцнення державного суверенітету. В одних країнах в суспільній свідомості, правових принципах все більше утверджується визнання індивідуальних прав і свобод громадян, побудованих на визнання абсолютної цінності особистої свободи. В інших, особливо в ісламському світі, зростає прагнення до того, щоб основою правової системи, суспільного життя виступали релігійні норми. По-третє - за представниками етнічних меншин, окремих племінних утворень не зізнається навіть права на життя на своїй землі, не кажучи вже про право на володіння власністю.
У цих умовах спочатку популярні в США і союзних їм країнах ідеї про можливість упорядкування світового розвитку на основі прийняття всіма народами в якості універсальної єдиної системи цінностей та ідеалів змінилися певним песимізмом.
Військова операція НАТО проти Югославії не тільки погіршила становище албанців в сербській провінції Косово, а й стала причиною загострення міжнародної напруженості. Ті країни світу, де існують незадоволені своїм становищем національні меншини, включаючи Росію і Китай, засудили дії НАТО. Вони були розцінені як створюють небезпечний прецедент примусу незалежної держави до несанкціонованих дій, які суперечать інтересам і прагненнями більшості його населення.
Етнічні проблеми різних регіонів світу викликають побоювання інтелектуальної еліти розвинених країн, що XXI століття може стати століттям конфлікту цивілізацій.
У той же час людство вступає в нове тисячоліття, збагачене досвідом двох світових і «холодної» війни, розвиненою структурою міжнародних організацій, здатних забезпечити вирішення основних завдань, які нею проблем.
Запитання і завдання
Якщо у вас є виправлення або пропозиції до даного уроку, напишіть нам.
Якщо ви хочете побачити інші коригування та побажання до уроків, дивіться тут - Освітній форум.