КОЛОНІЗАЦІЯ АГРАРНА СИБИРИ У XVII - поч. ХХ ст. А. к. - створення мережі аграр. поселень і с.-г. освоєння території. Інтенсив. А. к. Сибіру почалася з XVII в. Основу для розвитку землеробства склали потужні масиви чорнозем. і близьких до них за якістю грунтів Лісостепу. і степ. зон, алювій річкових долин. Степ. рівнини, прибережжя. луки послужили базою для розвитку худобу-ва. Розмаїтості. дикий живіт. світ краю, річки, багаті рибою, ліс. багатства дозволили поєднувати в аграр. госп-ві виробляють і присвоюють галузі. Перешкоду створював різко континент. клімат: сезонність в режимах температур, обмеженість опадів, крихкість біоценозів. Протягом XVIII ст. А. к. Протікала в умовах клімат. пессімума, що виразилося в зниженні і різкому коливанні температур, збільшенні сухості теплих сезонів, в зрушення кордонів степи і тайги. Проте, А. к. Сибіру була успішною. За наблизить. даними, в кін. XVII ст. числ. селян в регіоні не перевищувала 20 тис. в кін. XVIII ст. - 500 тис. А до сер. XIX ст. досягла 1,5 млн. З кін. XVIII ст. числ. сіл. населення збільшувалася гл. обр. за рахунок природ. приросту. Число засланих в 1816-50-і рр. склало 260 тис. переселенців - 100 тис. чол. При цьому до складу селян Зап. Сибіру влилася тільки ¼ частина засланців. Вони зіграли значить. роль у формуванні населення Каінского і Томського у. В осн. засланці поповнювали населення Сх. Сибіру. До складу хрест. населення потрапляли також аборигени. Встановлення єдиного правового статусу «державних поселян» прискорило А. к. Краю, знявши перешкоду для внутр. переселень. Виняток становили землі Алтайського і Нерчинского гірського окр .. закриті для переселенців. Населення цих округів не мало права відходу з території, але задовольняло свої потреби в переселеннях в їх межах.
Продуктив. А. к. Велася активно, безперервно і майже викл. добровільно. Влада санкціонувала міграції, як правило, в які вже визначилися підсумки, а принуд. переміщення лише доповнювали А. к. Переселення (далекі і ближ.) охоплювали практично всі аграр. населення. Осн. потік колоністів, залишаючи за собою стаціонар. поселення, рухався з Зауралля на південь і на схід. Так, в групі «передовщіков» (фронтірсменов), виявлену в кін. XVIII ст. в Бухтарминской долині, було 80% вихідців з Сиб. Зауралля. Це нащадки жителів Помор'я і Зирянов, які прибули в Сибір в XVII-XVIII ст. У наступний період вони охопили аграр. деят-ма Тюменська-Тобольський субрегіон і одновр. вели розвідку в р-нах Пор. і Верх. Приоб'я. Бердюгін, напр. залишили своє прізвище в назвах селищ на Ішимі, поблизу Ялуторовська. на Іне і в Кузнецькому у .; Єршови - в Тобольськ, Тарсков, Курганском, Барнаульском у .; Некрасови - під Тюменню. Тарою. в Кузнецькому і Барнаульском у. Досягнувши півд. кордони, вони виносили свої займанщини в р-ни Центр. Азії. Їх міграц. активність наростала в міру віддалення від місць привчає. поселення.
Протягом 1-й пол. XIX ст. в Сибіру сформувалися ядра аграр. населення. До 730 тис. Казен. селян проживало в Тобольської губ .. до 370 тис. приписних і 150 тис. казенних - в Томській губ. У Сх. Сибіру населення тяжіло до прітрактових зоні, хліборобів було небагато: в Іркутській губ. до 150 тис. (як в одному Ялуторовськ у.), в Єнісейської губ. - ок. 160 тис. (Як в одному Ишимском у.). У той же час визначилася тенденція до переміщення в півд. міжгірські улоговини, на родючість. землі.
До середини. XIX ст. процес привчає. освоєння Сибіру завершився: сформувалася єдина мережа аграр. поселень, що простягнулася від Уралу на схід і далеко на південь. Завдяки хрест. праці Сибір знайшла статус суб'єкта іст. процесу: бувши. ілімци, ішімци, бухтармінци і ін. стали сибіряками - представниками рус. субетносу в Євразії. Відносить. розрідженість населення на обшир. просторі, велика кількість природ. багатств, екстенсів. полуоседлое господарювання, оберігати природу від надмірної експлуатації, зумовили успіх А. к. в Сибіру не тільки в территор. але і в екон. плані. Уже до поч. XVIII ст. Сибір забезпечувала себе хлібом, протягом 1-ї пол. XIX ст. хліб пішов за азіат. кордони, продукти живий-ва - на європ. ринки.
У 2-й пол. XIX ст. продовжилося рух сіл. населення з р-нів старого заселення на родючість. землі півдня Сибіру - на Алтай. в Мінусинську улоговину. В цілому пересування селян за Урал обмежувалося. Однак по політ. і стратег. міркувань в 1861 було дозволено переселення на Д. Схід, а в 1865 - на Алтай. За наблизить. підрахунками (до 1885 переселенці не враховувалися), в Сибір в 1861-85 прийшло 300 тис. вихідців з 30 губерній, більшу частину яких брало дали пн.-сх.. губернії: Костромська, Вятская і Пермська. Переселенці селилися в Лісостепу. р-нах Тобольської губ. в зап. частини Алтайського окр. (Барнаульський і Бійський у.), В Єнісейської губ. (Ачинський і Минусинский у.). Більшість їх прийшло самовільно і влаштовувалося в старожільч. селах. У Сибіру накопичилося величезне кількість Самовол. мігрантів, і в-во в 1869, 1871 і 1876 змушене було надавати їм право на поселення.
За «Тимчасових правил» 1881 і закону одна тисячу вісімсот вісімдесят дев'ять частково знімалися обмеження на переселення і запроваджувалися пільги для офіц. переселенців (шляхові посібники, позики). У 1886-96 в Сибіру і на Д. Сході оселилося 557 тис. Чол. т. е. по 55 тис. на рік, або в 5 разів більше, ніж в 1861-85. У цей період в переселеннях брали участь вихідці з 70 губерній Росії, 56% дали чорноземні губернії (Курська, Тамбовська, Полтавська, Воронезька, Харківська). Р-ни розселення новоселів в Сибіру залишилися колишніми. Самовол. переселенці становили 60-85% від загального числа мігрантів.
У 1890-х рр. пр-во зробило подальші поступки переселений. руху. У 1892 створено Комітет Сибірської ж. д .. в 1896 - переселенський упр-ня. Для переселенців встановили пільг. ж.-д. тариф, створили землеустроіт. партії для відводу наділів новоселам. В кін. XIX ст. Сибір стає осн. колонизуемого регіоном Росії. У 1896-1905 на її тер. влаштувалося 861,5 тис. переселенців. Якщо раніше переселенці селилися уздовж трактів і поблизу річок, то після спорудження Транссибірської магістралі вони стали осідати уздовж лінії ж. д. в лісостепу Центр. Алтаю. Новосели влаштовувалися не лише в старожільч. селах, але і в переселений. селищах. У Єнісейської губ. в 1893-1905 їх виникло 323. Частка Самовол. переселенців скоротилася до 30-45%.
Найвищий. інтенсивності переселений. рух досягло в роки столипінської аграрної реформи. коли влада вперше оголосили про свободу переселень для всіх селян і доп. пільги для них. У 1906-14 в Сибіру влаштувалося 2,7 млн новоселів. В Сибір прийшли вихідці з 75 губерній Росії, св. 80% дали чорнозем. і степ. губернії. Переселенці влаштовувалися в степах Алтаю, в Минусинской улоговині, в зоні ж. д. Томського у. Єнісейської і Іркутської губ. Осн. маса мігрантів розселялися в переселенч. селищах. У Томській і Тобольської губ. їх кількість зросла з 62 в 1893 до 2 201 в 1911, в Єнісейської губ. - соотв. з 18 до 994. У роки Першої світової війни хрест. переселення до Сибіру різко скоротилося. З серп. 1914 по 1 січня. 1918 регіон прибуло лише 42,1 тис. Чол. В цілому в 1861-1917 в Сибіру влаштувалося 4 млн переселенців.
Паралельно з заселенням Сибіру йшло її госп. освоєння. Населення краю збільшилася з 2 691,5 тис. В 1858 до 10 263,4 тис. В 1914. Різко зросли посів. площі. Тільки в нач. XX ст. переселенці освоїли 30 млн дес. различ. угідь. Приріст валових зборів зерна в 1917 в порівнянні з 1901-05 склав 405%, а сів. населення - лише 74,5%. Сибір перетворилася в одну з гл. житниць країни. Поголів'я худоби в регіоні в 1917 в порівнянні з 1897 зросла з 11 893 тис. До 18 567 тис. Т. Е. На 56%. Сибір стала найбільшим експортером масла на світовий ринок (див. Сільське господарство; виробники масла).
Т.С. МАМСІКОВ, Г.А. Ноздрин