Хочу поблarодаріть батьків і Друть членів сімей з ау-
тичних дітьми, розповідали мені свої історії; аутичних
дорослих, які ділилися зі мною своїм досвідом - на конферен- ціях, при особистих зустрічах або письмово; аутичних дітей, ко
торие були моїми вчителями; фахівців, які давали можливість мені дивитися на свою роботу і відповідали на мої запитання; друзів,
помержівавшіх мої зусилля по написанню цієї книги.
Ніколас Анастасіо (Nicholas Anastasiow), людина вже давно
відомий серед спеціальних педагогів, з ентузіазмом хвалив
мої зусилля навіть тоді, коли відзначав необхідність більш чіткого викладу думок. Яке ж щастя мати таку дру-
жеское помержку! Дякую також Терезу Фленнері (fheresa Flannery), приділяти мені час зі свого гарячкового рас
писання (робота, батьківські турботи), розкриваючи переді мною
точку зору батька на мої зусилля по написанню несколь-
ких голів цієї книги; нарешті, Кеннета Померанца (Kenneth Pomeranz) - професора, батька і адвоката - дав про-
Ширн відгук на цілу рукопис. Остання подяку
повинна бути віддана Стенлі ХОЛВІТЦУ (Stanley Holwitz) з з- ства Каліфорнійського університету, помержівавшего
підготовку і вихід цієї книги.
Тизма. Вона шукала студентів для індивідуальної роботи з си
ном на дому за програмою поведінкової терапії. Я обіцяла
ального освіти. Незабаром ще дві мами подзвонили мені з
тим же запитом, і ще пару заявок прийняла факультетський
секретар. Я питала матерів, з яких міркувань вони
вибрали саме цей педагогічний підхід і чи відомо
завдяки домашній поведінкової програмі з методики
Инара Аовааса (о. Ivar Lovaas), професора Каліфорнійско- го університету в АОС-Анжелесі. Ця методика не була новін-
кой. Я ще років 1 Про назад Новомосковскла керівництво Аовааса з цього
Підходу (feaching Developmentally Disabled Children: ТЬе МО
Book), випущене в 1981 році: тоді мене дуже насторожили
деякі деталі цього підходу. Але щось в ньому було, н ніж
хотілося краще разобра1'СЯ. Я прочитала книгу Катрін Моріс
і знову - а з часу моєї інтенсивної роботи з аутичними
де1'МІ пройшло більше 30 років - виявилася залучена в світ ау-
Ніколи не забуду двох аутичних дітей, яким я ліхора-
дочно намагалася допомогти, але не змогла. Була я тоді молодий
вчителькою - повної енергії і оru; yщенія своєї місії, віри у власну компетентність і рішучості допомогти де-
тям, які потребують особливої уваги та допомоги. У 1959 році
я просто закохалася в групу 6 і 7 -леток з центру исследова-
ня і лікування, у яких стояли діагнози дитяча шизофренія
або дитячий психоз. Зараз практично всі з тих дітей були б кваліфіковані як аутичні. Деякі з них змогли пізніше увійти в звичайні шкільні класи; інші відвідували класи спеціального навчання в звичайних школах; нарешті, деякі, з найгіршою динамікою, були пізніше поміщені
в інтернати або центри розміщення для підлітків. А от
двом учням, які так турбують мою пам'ять всі ці роки, я не змогла допомогти в належній мірі. Але зараз - зараз є чи
адекватний спосіб допомогти таким дітям, як Неллі і Шон? * Я
вирішила знайти відповідь на це питання.
Ця книга - розповідь про аутизм з позиції фахівця, довго- гое час зосередженого на проблемах навчання маленьких дітей з порушеннями розвитку. Вона не є вичерпний
джерело інформації або детальне керівництво. Обращать-
ся з нею найкраще як з картою по "світу аутизму" для народите
лей, педагогів, клінічних фахівців і студентів. сім'ям
вона надасть ширші, ніж в написаних родітеля-
ми життєписах аутистів, рамки і багатший контекст
досвіду. для професіоналів ж і для студентів я спробую
в цій книзі передати ті виклики і чарівності, які несе
в собі аутизм, при цьому повідомляючи найсучасніші дані і
ідеї про цей предмет.
Книга пронизана безліччю розповідей. ці розповіді
дозволяють по-новому побачити освіту і навчання. роди-
* Я змінила імена і деякі деталі, що стосуються аугичними
людей і їх сімей, за винятком тих випадків, коли їх імена ізвес тни по пyThшкаціям.