Ось і зараз він налетів на якогось товстого дядька, який виглядав досить стильно. Зовсім як работоргівець в якомусь старовинному фільмі: сорочка з короткими рукавами і шорти кольору хакі, все це в якихось безглуздих ремінцях, що віддалено нагадують військову портупею, на додачу високі шкарпетки і сандалі. А на голові - корковий шолом. На додаток до всього «работоргівець» намагався «пережувати» з одного кута рота в інший товсту сигару. Напевно, він почав розучувати цю вправу не так давно, тому що кривився, наче терпів біль, і дивився двома очима на кінчик сигари. Краще б дивився одним! Якщо навіть найрозумніша людина спробує подивитися двома очима на кінчик носа, то буде виглядати повним ідіотом. Напевно, дядечко не знав цього простого правила. І виглядав, як годиться в таких випадках.
Це все Ларик встиг помітити до того, як до «работорговців» наблизився Петіч, який дивився в іншу сторону. І, звичайно ж, сталося зіткнення, від якого корковий шолом дивом втримався на голові «работорговця». А сигара, що знаходиться якраз на середині шляху справа наліво, вилетіла з рота.
Витріщивши очі, товстун затанцював на місці, ляскаючи себе по животу руками: адже палаюча сигара впала йому прямісінько під сорочку. Вигук, який він видав при цьому, змусив оточуючих торохнути в різні боки.
Петіч присів від несподіванки. Ларик підбіг до одного, злякавшись, що товстун зараз накинеться на нього з кулаками. Але той продовжував кружляти на місці, немов у танці: видно, сигара ніяк не гасла. Ларик навіть здалося, що він бачить димок, що вилітає між гудзиками сорочки при кожному бавовні.
А ось Ленчик не розгубився. Миттєво зрозумівши, що сталося, і навіть встигнувши кивнути Мілі, ніби вибачаючись, він в один стрибок виявився поруч з товстуном. І швидким ривком висмикнув його сорочку з-під ременя. Сигара відразу ж впала на підлогу.
Товстун відкопилив сорочку, переводячи дихання. Він швидко прийшов до тями і вже зовсім не виглядав таким смішним. Уважно придивившись до Ленчика, він потиснув йому руку і сказав:
- Дякуємо. Приголомшлива реакція.
Ленчик злегка посміхнувся:
- Ну що ви. Не варто подяки. Навпаки, я повинен вибачитися, що так накинувся на вас.
Товстун ще пильніше подивився на свого рятівника.
- Зателефонуйте мені, - сказав він. - Буду радий зустрітися. У мене є хороша пропозиція.
Швидко і непомітно для оточуючих чиркнув щось на візитці, він простягнув її Ленчик. А потім заправив сорочку в шорти, взяв валізу і рушив крізь натовп. Навколишні дивилися на нього, посміхаючись.
- Зачекайте! - скрикнув Петіч. - Я-то точно повинен вибачитися! Адже це я штовхнув вас.
- Нічого, хлопчик. Нічого, - обернувшись, кивнув товстун. - Але треба вчитися в самих різних ситуаціях приймати миттєві рішення. Хороший урок дав нам молода людина.
І він зник у натовпі.
Ларик з Петічем перезирнулися. Що й казати, вони були вражені тим, що сталося. Петіч не втримався і шепнув ларик на вухо:
- Ну що я говорив! Ленчик - клас!
Ларик був з ним повністю згоден. Він навіть не став нагадувати одного, як той всього п'ять хвилин тому був незадоволений наглядом за собою. Який там нагляд! Пожити поруч з такою людиною, як Ленчик, - одне задоволення! Прав товстун: треба вчитися приймати швидкі рішення.
- Катер чекає, - нагадала про своє існування Мила.
Катер! Значить, вони відразу ж попливуть до іншого острову? Навіть Петіч розгубився від радості. Звичайно, він знав, що їх тут чекає, але тільки в загальних рисах.
- Прямо до нашої хатині? - запитав він.
- Прямо до хатини, - посміхнулася Міла. - Житло Робінзона чекає вас. Вважайте, що ви й розбилися.
Ларик навіть не хотів думати про дурниці цих слів. Він згадав, як в дитинстві вони кудись йшли з татом взимку, а на автобусній зупинці стояли люди. І раптом крайня жінка посковзнулася, штовхнувши при цьому сусідку. Та впала. І за нею стали падати мало не всі, хто стояв на зупинці. Правда, нічого небезпечного в такому падінні не було - навпаки, пролунав такий дружний загальний регіт, що могло здатися, ніби це діти борсаються на Ледянка. Звичайно ж, і Ларик засміявся.
- Не можна радіти, коли комусь погано, - сказав тато.
- Але вони ж самі сміються!
- Їм можна, - теж посміхнувся, не втримавшись, тато. - Над собою навіть корисно іноді сміятися. Але от якщо чуже горе викликає радість - це атавізм.
- Зараз мама сказала б, що ти говориш зі мною незрозумілою мовою, - підказав Ларик.
- Ах да! - схаменувся тато. - Атавізм - це ті якості, які у нас залишилися від тварин.
Ларик зрозумів, звичайно. Не так все це складно. Наприклад, атавізм - позіхнути з гучним звуком «а-о-у!», Як це робить його пес Остап, або почухати ногою за вухом.
Вода біля берега була дрібною. В океан йшли легкі дощаті причали, біля яких вроздріб погойдувалися на тихих хвилях човни і катери. Міла показала рукою на самий край причалу:
- «Еспаньола» чекає вас, панове!
«Все-таки багато дурниць заготовлено для туристів в цій фірмі», - подумав Ларик.
Він був упевнений, що і цю фразу Мілі треба було сказати за умовами своєї роботи. Добре, хоч додумались в фірмі говорити про «Еспаньйолу», а не про «Титанік»!
Широкий катерок погойдувався біля причалу. За штурвалом сидів білозубий мальдівец, до того смаглявий, що цілком міг зійти за негра. Як тільки пасажири сіли на вузькі лавки, мальдівец сліпуче посміхнувся, і, немов від його усмішки, відразу ж тихенько заурчал мотор.
Тільки Ларик і мальдівец були без сонцезахисних окулярів. Мальдівец-то ладно - звик. А Ларик спеціально не надів їх. Він не міг собі уявити, що на все це багатство фарб - нехай навіть дуже яскравих, до сліз в очах - можна дивитися через темні скла. Синє небо, бірюзове море і зелена вода у самого борта катера - досить було окинути все це швидким поглядом, щоб закрутилася голова.