Олексій Пехов. чудове пригода
Врочек Шімун, який сам того не відаючи, вказав мені Шлях.
- Послухай, Родерік. А воно тобі треба? Тобі, що, жінок не вистачає? Так у нас їх при дворі, більше ніж поганок в похмурому лісі! - вимовив Джон, розвалившись у кріслі, яке стояло біля відчиненого вікна.
Родерік притягнув крісло в збройову прямо зі своїх покоїв, хлопець любив комфорт і не терпів, коли не було можливості кудись прилаштувати свою п'яту точку.
Промені прокинувся кудлатого сонця падали на блідий незагорілий лоб Джона і іскрилися в вогненно-рудих кучерях, додаючи в них ще більше божевільного вогню, яким, так славилася королівська династія Шкарри.
- Ти видно не розумієш, Джон, - розчаровано зітхнув ще зовсім молода людина і в роздратуванні опустив руки.
- Та не розумію, не розумію! - Джон відкусив пристойний шматок від великого червоного яблука. - Не розумію! Тому поясни своєму старшому братові, що мені сказати батькові, якщо тебе зжере цей проклятий дракон?
- Не думаю, щоб батько дуже засмутився. Він на мене майже не зважає, у нього ж справи, - пробурмотів Родерік, намагаючись виправдатися перед братом.
- Ну, звичайно ж, у нього справи! Він як-не-як все-таки король Шкарри! - розлютився Джон і запустив надкушеним яблуком у вікно. Бували часи, коли молодший братик доводив Джона до сказу. У такі хвилини Джон мріяв взяти сокиру важче і знести голову якомусь, особливо люто огру, щоб зігнати злість, що накопичилася від розмови з упертюхом-Родеріком.
- Не смій на мене кричати! - визвірився Родерік, стискаючи і розтискаючи кулаки.
- Я буду на тебе кричати стільки, скільки буде потрібно, щоб до твоєї порожній рудою голови дійшло, що з драконом тобі не впорається, а ця безглузда принцеса потрібна тут так само, як зайва блоха в шерсті собаки!
- Досить! Мені вісімнадцять років! Я дорослий! - Родерік втратив терпіння. - Якщо тобі подобаються всі ці фрейліни і дружини графів або пустушки-принцеси з навколишніх королівств, я не маю нічого проти. А мені потрібна справжня принцеса!
- Та хто ж тобі сказав, що ця буде краще всіх інших? - щиро здивувався Джон.
- Сказали. Або ти думаєш, що Шух говорить неправду? - голос Родеріка зірвався на фальцет.
- Знести б йому голову, - пробурмотів Джон. Старий чарівник зовсім вижив з розуму, якщо повідомив хлопчику про нещасну красуні-принцеси, яку вартує дракон в похмурому лісі. - Ну добре. Давай на мить припустимо, що вона красива і - о диво! Розумна. А як же дракон? Ти як бачу, постійно забуваєш про цю проблему? - Джон підійшов до брата впритул і, впершись руками в боки завмер перед ним.
Родерік обережно ковтнув. Джон був набагато більший і сильніший за нього. Так що там говорити! Він був старший на десять років і вже встиг побувати в битвах, тоді як Родеріку, для збереження династії доводилося сидіти вдома і махати дерев'яним мечем на плацу тренувального двору.
- Ти не зупиниш мене Джон, - сірі очі юного принца вперто блиснули. - Плювати я хотів на дракона, я - лицар, і я йду рятувати принцесу. І ні ти, ні батько, ні вся гвардія мене не зупинить.
- А як же Мія? - Джон в корені змінив доводи, вирішивши підійти до впертому братику з іншого боку. - Ти про неї подумав?
- А що Мія? Що Мія? - винувато пробурмотів Родерік, відводячи погляд від таких же, як у нього, сірих очей Джона. - Ну, було, ну обіцяв. Але ж батько все одно не дозволить. Адже вона всього лише фрейліна матері.
- До речі про матір ...
- Я їй все поясню, - поспішно почав юний принц, втягуючи голову в плечі.