(ФІЗІОЛОГІЯ НЕЙТРОФІЛІВ, базофіли, еозинофіли, моноцити)
Нейтрофвли складають основну частину лейкоцитів периферичної крові. На частку паличкоядерних нейтрофілів доводиться 1-6%, сегментоядерних - 45-70%. Нейтро-філи розвиваються в червоному кістковому мозку зі стовбурної кровотворної клітини, яка під впливом інтерлейкіну-Ш диференціюється в моноцити і нейтрофіли. Вважають, що диференціювання в нейтрофіли відбувається під впливом нейтрофілопоетінов, кото-які, ймовірно, продукуються розпалися нейтрофілами. Продукція нейтрофілів тор-мозітся до $ йлонамі. Доля нейтро-філів така: в межах 8-10 діб вони проходять процес дозрівання в червоному кістковому мозку, потім 3-5 днів знаходяться в резерві (кістковий мозок і маргінальні судини), на 2 31 годину потрапляють в кров, на 2-5 су-ток - в тканину, після чого гинуть. В середньому загальна тривалість життя нейрофілів становить 13 днів. За добу утворюється 10 "нейтрофілів. При інфекціях продукція нейтрофілів зростає в 5 разів.
Зрілий нейтрофіл багатий гранула-ми, тому його називають гранулоціт-том (як і еозінофіл, базофил). Гра-нули нейтрофілів містять множе-ство факторів, що мають пряме від-носіння до функцій нейтрофілів. Перерахуємо деякі з них:
-лізосомальние ферменти, або гідролаеи, для фагоцитозу, в тому чис-ле катепсини, нуклеази, еластази, колагенази, желатинази, гиалурона-дази, фосфоліпази А і В, кисла і лужні фосфатази;
- ферменти фібринолітичної системи, в тому числі активатор плазми-міноги, плазминоген;
- кініназа, лізоцим, мієлопероксидази, супероксиддисмутаза (фермент, що переводить
активний радикал кисню - супероксид в пероксид водню);
- лейкотрієни типу ЛТВ4. Л1Д4. ЛТЕ4. які є похідними арахідоно-
вої кислоти, відносяться до класу простагландинів і, найімовірніше, виконують роль Хе
моаттрактанта.
Основні функції нейтрофіла;
фагоцитоз; 2) внутрішньоклітинний перетравлювання; 3) цитотоксичну дію; 4) ДЕГ-рануляція з виділенням лізосомальнихферментів.
В основі цих функцій лежать такі властивості нейтрофілів як адгезія, або прилипання, агрегація, або скучіваніе, хемокінез, або безладний рух, і хемотаксис - на-правління рух нейтрофіла до об'єкта фагоцітірованія під впливом хемоаттрак-ТАНТА. Хемоаттрактанти - це речовини різної природи, які виділяються чуже-рідними клітинами і тим самим привертають до цих клітин нейтрофіли або інші Фаго-ціти.
Фагоцитоз і внутрішньоклітинний перетравлювання чужорідних тіл відкриті в 1892 р Лаурі-атом Нобелівської премії ІІ. Мечниковим. Сьогодні, більше 100 років тому, можна толь-ко дивуватися прозорливості нашого великого співвітчизника. Фагоцитоз відбувається в 3 етапи - адгезія, поглинання і перетравлення за участю лізосомальних ферментів. Існують фактори, що активують і полегшують фагоцитоз, в тому числі опсоніни (їм-муноглобуліни G, А, компоненти комплементу) і ін. В середньому I нейтрофіл здатний фагоцитировать до 30 мікробів. Енергія для фагоцитозу черпається в результаті процесу гліколізу. Важливу роль в процесі фагоцитозу відіграє здатність нейтрофілів образо-вивать активні форми кисню. (Наприклад, супероксидний радикал, перекис водню - Н2 О2). Активні форми кисню ушкоджують молекули бактеріальних клітин, що і лежить в основі фагоцитозу. Слід мати на увазі, що це шкідлива дія актив-них радикалів поширюється і на самі нейтрофіли, тому вони теж можуть гинути, як і сусідні з ними клітини.
Цитотоксичний ефект, або киллинг, відкритий в 1968 році. Він полягає в тому, що нейтрофіли в присутності імуноглобулінів IgG та при наявності комплементу підходять до клітки-мішені, але не фагоцитируют її, а пошкоджують на відстані. Це здійснюється за рахунок виділення нейтрофілом активних форм кисню - пероксиду водню, гіпо- хлорної кислоти і ін. Цитотоксичний ефект нейтрофілів активується під впливом фактора, що виділяється Т-лімфоцитами.
В останні роки показано, що нейтрофіли також підсилюють продукцію антитіл В-лімфоцитами, вони можуть виробляти модулятори активності В- і Т-лімфоцитів, а також здатні модулювати функції Т-супресорів, зокрема, в малих концентра-ціях вони чинять інгібуючу дію, а у великих - стимулюючу дію на Т-супресори.
Таким чином, нейтрофіли виконують не тільки функцію клітинного неспеціфічес-кого імунітету, але і в певній мірі причетні до механізмів специфічного імунітету.
У клінічній практиці відзначається гіпофункція нейтрофілів, тобто варіант іммуноде-фіціта. Гіпофункція буває вродженою і набутою. Вона проявляється в зниженні міграційної здатності і бактерицидної активності нейтрофілів. Гіпофункцію викли-ють продукти життєдіяльності мікроорганізмів, що піддаються фагоцитозу, висока тим-пература середовища, різні фармакологічні препарати (антибіотики, глюкокортикоїди, анестетики, адренергічні засоби), надлишок антитіл і імунних комплексів, інгібіто-ри, що виділяються зростаючої пухлиною, недолік білкового харчування. Отже, в клі-нічної практиці необхідно досліджувати не тільки кількість нейтрофілів в перифери-чеський крові, але і їх функціональну активність. Тільки при комплексному підході мож-ли-точний висновок про функції нейтрофильного пулу лейкоцитів досліджуваного.
Базофіли, огрядні клітини. Базофіли відкриті в 1877 р П. Ерліхом. Розрізняють два види базофілів: циркулюючі в периферичної крові - гранулоцити-базофіли, і локалізується-ванні в тканинах - тканинні базофіли, або огрядні клітини. У зв'язку з виділенням різних форм базофілів і виявленням в них різноманітних біологічно активних речовин, суще-обхідних різні назви базофілів (синоніми) -лаброціт, гепаріноціт, гістаміноціт.
Базофіли виконують 6 основних функцій:
1) очищення середовища від біологічно активних речовин шляхом їх поглинання;
2) синтез і виділення в середовище БАР-регуляторів фізіологічних процесів, в тому чис-
ле в умовах «спокою» базофіли продукують гепарин, гістамін, серотонін, еозінофіль-
ний хемотаксичний фактор анафілаксії, а при сенсибілізації базофила він продуціру-
ет додатково такі фактори як повільно реагує субстанція анафілаксії, про-
стагдандіни, фактор активації тромбоцитів, нейтрофільний хемотаксичний фактор
анафілаксії; при локальному виділенні цих субстанцій виникає алергічне воспа-
ня, а при виділенні в загальний кровотік виникає анафілактичний шок, обусловлен-
ний різким зниженням системного артеріального тиску;
3) регуляція мікроциркуляції (локального кровотоку) за рахунок виділення БАР;
4) регуляція проникності капілярів за рахунок її активації гістаміном і серотоні-
ном і зниження проникності при виділенні гепарину;
5) активація процесу проліферації клітин тканин;
6) участь в механізмах імунних реакцій, в тому числі в реакціях клітинного имму-
нітета спільно з макрофагами і нейтрофілами-фагоцитами.
Віднайдені базофилами БАВ мають високу фізіологічну активність. Так, гепарин - це основний антикоагулянт, тобто речовина, що перешкоджає згортанню кро-ві. Гепарин інгібує фібриноліз (руйнування фібрину) і багато лізосомальні фер-менти, гистаминазу, що руйнує гістамін, гальмує фагоцитоз і проліферативні про-процеси. Гістамін є антагоністом гепарину: підсилює тканинну проникність, рас-ширяє артеріоли, збільшує кількість функціонуючих капілярів, підвищує проникність капілярів, посилює гемокоагуляцию. У високих концентраціях гістамін викликає запалення. Базофіли продукують хемотаксичні фактори: еозинофільний, нейтрофільний, які сприяють залученню до місця накопичення базофілів на «допомогу» відповідно еозинофілів і нейтрофілів.