Основоположники класичної школи досліджували податки в рамках розробленої ними теорії трудової вартості і ціни. А. Сміт першим впритул підходить до обгрунтування положення, згідно з яким вартість, а отже, і ціна будь-якого товару складається не тільки з витрат праці, а й прибутку, відсотка на капітал і земельної ренти, тобто визначається сукупністю через держек виробництва. Поряд з фактором «праця» в освіті дохо-дів в товарно-капіталістичному виробництві беруть участь вже фак-тор «капітал», що створює дохід у формі прибутку, і Фактор «земля», який утворює дохід у формі ренти.
Одним з останніх представників класичної теорії подат-гов, при якому вона досягає своєї досконалості і з ним же вона почне занепадати, став Д.С. Мілль (1806-1873). Він так само, як і Ж.-Б. Сей, вважав державні послуги продуктивними, проте пішов ще далі, визнавши уряд окремим виробником, що задовольняє загальним засадам господарювання. Податок в його по-Німанн стає платою з боку виробництва за забезпечення нормальних умов господарювання. Така трансформація взгля-дів на державу дозволила йому перейти від сприйняття податку як «неминучого зла» до податку як «необхідної жертві», яку він пропонував розподіляти на принципах рівності між усіма члена-ми суспільства [3, c. 34].
Теорія податку як жертви
В основу даної теорії лягли практичні ідеї Середньовіччя, що асоціюють сплату податку з жертвопринесенням. Перше теоре-тичні уявлення податку як жертви належить фізіокра-там, які ще в середині XVIII ст. використовували його жертовну сутність для обгрунтування домінуючого значення ренти і єдино-го податку на землю. При цьому логіка їх була такою: якщо держава всім народним багатством, усім своїм надбанням зобов'язане землі, природним силам, то і всі жертви, які держава може вимагати від народу, слід отримувати з цього ж джерела.
Слід зазначити достатню популярність в XIX в. і навіть на початку XX ст. ідеї сприйняття податку як жертви, яку повинен приносити кожен громадянин своєї держави. Ця ідея активно розроблялася вченими різних шкіл і напрямків. У оформ-ня даної теорії істотний внесок внесли французькі вчених-ні Н. Канар і Ж.С. де Сісмонді, англієць Д.С. Мілль, німець К.Т. Ееберг, а також ціла плеяда російських економістів - С.Ю. Віт-ті, Н.І. Тургенєв, І.І. Янжул, Б.Г. Мільгаузен, Я. Таргулов і ін.
Найбільш повне розкриття сутності податку з позицій теорії податку як жертви зустрічається в роботах російського економіста Я. Таргулова. Примусовість і законодавчо-правова основа податку доповнюються їм неприйняттям будь-якої еквівалентності в податко-вих відносинах між громадянами і державою. Він пише: «Податок є така форма доходів держави або будь-яких інших суспільно-примусових одиниць, коли ці доходи, одержувані з майна громадян, є односторонньою їх жертвою, без напів-чення ними будь-якого еквівалента, випливають з природи держави як органу влади і служать для задоволення суспільних по-потреб »[3, c. 39].
Таким чином, можна зробити висновок про те, що податок є одним з основних способів формування фінансових ресурсів держави. В економічній літературі існують різні точки зору і думки щодо періодизації в розвитку оподаткування. Поява податків як основного джерела змісту держави пов'язане з об'єктивною необхідністю забезпе-ня матеріальними засобами тієї структуроутворюючої частини суспільства, яка виникла в надрах первіснообщинного ладу. З найдавніших часів податок грав ключову роль в житті держави і його народу. В сучасних умовах сенс податку не змінився, він все так же формує фінансові ресурси, але зовсім змінився за багато століть.