Останнім часом сайт «Миротворець» весь час на слуху - і дня не проходить, щоб його не згадали в ЗМІ. Те запише в свою базу даних чергового російського артиста, то західноєвропейських політиків зачеплять, то внесуть на сайт відразу всіх пасажирів круїзного теплохода «Князь Володимир», який зайшов з візитом в порт Севастополя. Однак я б не ставився до цього шоу іронічно і легковажно, як роблять багато ЗМІ і блогери.
На наших очах уже кілька років створюється велика і докладна база особистих даних і, зрозуміло, не тільки і не стільки російських артистів. Без зайвого шуму триває копітка робота по збору та систематизації даних на всіх нелояльних нинішньому режиму громадян, і далеко не все з зібраного виставляється в загальний доступ. Істерія навколо популярних акторів і музикантів лише сприяє розкручуванню ресурсу, збільшення армії активістів-донощиків, стабільному фінансуванню і своєрідною індульгенцією від нинішньої влади. Більш того, сайт сам по собі стає структурою паралельної влади, яка починає існувати не з волі Геращенко або Авакова, але своїм окремим життям.
У неонацистського руху на Україні руху поки немає очевидного лідера, але є десятки тисяч бойовиків, проти якого не можуть безпосередньо йти навіть лідери штурмових батальйонів. Коли до них звертається нинішнє керівництво України з проханням урезонити підлеглих, командири неонацистських загонів заявляють, що не можуть впорається з бажанням народу розтерзати зрадників. Якщо вони безпосередньо підуть проти бажання коричневої натовпу грабувати і вбивати неугодних, то майже автоматично перестануть бути лідерами (і можновладці, відповідно, розмовляти з ними теж перестануть). Той же ватажок «Азова» Білецький глибокодумно міркує про те, що руйнування монополії держави на насильство є шлях до руйнування держави (тобто все розуміє), але продовжує віддавати команди штурмувати облради і проводити інші численні акції прямої дії, на кшталт незаконного блокування комерційних банків. Значить він вважає це за необхідне - вже не для держави, а для себе особисто і своїх прихильників.
Самих неонацистів не так багато, щоб одночасно і масовано виступити по всій Україні, тому попередньо їм необхідно продемонструвати свою максимальну ефективність в кожному регіоні. Свого роду, гастролі бродячого цирку. Таким чином повсюдно створюється прецедент невтручання силових структур в розборки неонацистів з владою, а за лаштунками йдуть переговори з потенційними спонсорами і симпатиками на місцевому рівні. Паралельно вони прогинають місцеву владу під свої вимоги і неухильно перетворюють Порошенко в номінальну фігуру, якусь ширму для правління ультранаціоналістів.
В історії відомий «казус Штрайхер» - засудження і страту німецького журналіста Юліуса Штрайхер, засудженого Нюрнберзьким трибуналом до повішення за системне розпалювання національної ворожнечі - фанатичного антисемітизму, який давав нацистської Німеччини «право» виганяти і вбивати мільйони євреїв. Нинішні українські Штрайхер намотали собі на шию чимало петель, і ніякими демократичними процедурами можна змусити їх підписати собі смертний вирок. Вони будуть боротися за своє право на безкарність з люттю приречених. На очах у всього світу формуються розстрільні списки неугодних, необхідні на випадок нового перевороту або «Ночі довгих ножів», публічно обіцяної депутатом Верховної ради Березою представникам опозиції.