Жив-був Сірий Зайка. Він був як всі зайчики в їхньому лісі: пустував в лісовій траві, грав з білками в чехарду, а найбільше любив сперечатися з усіма, особливо зі старшими.
Ось так все літо і осінь Сірий Зайка програвся та пробігав, і не помітив, як настала зима.
Все почало змінюватися, яскраві барви осені потьмяніли і припорошені першою памороззю.
Всі лісові звірі зібралися на традиційний перший зимовий рада. І ось вийшов цар лісових звірів Ведмідь і кожному роду оголосив свої вказівки.
Зайчиками, як зазвичай, було доручено переодягнути свої сірі шубки на білі зимові.
І тут-то наш Зайчик і проявив свій непокірну вдачу.
- Я не хочу міняти свою сіру шубку! - Гордо заявив маленький бунтар і тупнув лапкою.
Бабуся Зайчика підійшла до нього і легенько смикнула за вушко.
- Як це, не хочу? - Суворо запитала вона. - Треба. Адже зима.
- Ну і що, що зима. - не вгамовувався Сірий Зайка. - Мені моя сіра шубка більше подобатися. Я буду в ній ходити.
Тут на шум підійшов до них сам Ведмідь.
- Що тут відбувається? - грізно запитав він. - Що за шум-гам-тараррам?
- Так ось, - тихо відповіла бабуся, - онучок мій малий ще, вередує. Шубку не хоче міняти.
Ведмідь подивився суворо на Зайчика і питає його:
- А що це ти не хочеш шубу міняти? Чим тобі біла шуба не подобатися?
Але Сірий Зайка зовсім не злякався Медведя, і відповів йому:
- Мені моя сіра шубка більше подобатися. У мене тут на грудях он яке пляма красиве руде. А в білій шубці я буду як всі. Не хочу як усі!
Ведмідь подивився пильно на малюка, подумав і посміхнувся лукаво.
- Ну якщо так, тоді звичайно. Гаразд, ходи в своїй сірій шубці. З цяткою.
Сірий Зайка дуже зрадів, що сам Ведмідь дозволив йому шубку не змінювати. Ну тепер-то він точно не як усі!
Минали дні. Зима вже стала повноправною господинею лісу, і вкрила все кругом білим снігом.
Якось раз зібралися всі зайці на галявині. Сидять, морквою хрускают, казки та перекази розповідають.
Раптом з лісу, прямо на галявину, в саму гущу зайців вискочив сірий Вовк.
Всі зайці злякалися, почали кричати і розбігатися хто-куди. Вовк зовсім розгубився: все зайці білі, на снігу зовсім не видно. Хоча.
Тут-то Вовк нашого Сірого Зайчика і помітив. Він один на снігу виділявся, і був ну зовсім не як всі.
Бідний Зайка втік що є прудкості, але Вовк вже майже наздоганяв його. І тут наш утікач з усього розмаху налетів на щось велике, вдарився і впав.
Сірий Зайка зовсім всю свою хоробрість розгубив, очі закрив і подумав: "Ну все, мені кінець. Ну чому я не послухався старших, зараз би вже сховався десь, і ніхто б мені не спіймав". Зайка покірно чекав своєї долі, але проходили хвилини, а його ніхто не чіпав. Тоді він відкрив очі і побачив прямо перед собою Медведя.
- Ну що, Сірий Зайчик. Що тепер скажеш? Хороша твоя шубка-то?
Присоромлений Зайка опустив очі і боявся подивитися на Медведя. А той вилаяв Вовка, щоб він зайців більше не ганяв, і прогнав його в ліс назад.
Після цього Сірий Зайка більше ніколи зі старшими не сперечався.