з комп'ютерами, а пенсіонерів всього півтора людини і він. Якось незатишно йому стало посеред такого величезного залу, не знає куди звернеться, кому поклониться, кого запитати: як йому далі жити? Пенсія мала не вистачає за комуналку заплатити, а ще потрібно ліки купити, хотів і в кіно сходить, та ось хочеться їсти і пити. Пенсіонер не знав, що він взагалі нікому не потрібен, і дратує всіх, тим, що живе на світі і просить пільги то ті, то ці. І куди він не піде, всім він заважає, і на нього то кричать, а то і зовсім піднімають на сміх: - Бач, чого захотів, ми зобов'язання перед тобою виконали, пенсію не затримали, вчасно виплатили, пільги монетизували, медицину модернізували, що можна прихватизували, не ходи тут, що не дефілюють, нас не провокуй. Словом ось такий от воріт, отримав Пенсіонер поворот. Але Пенсіонер до такого звернення ще не звик і каже: - Але вас же сюди посадили, ви ж соцнате, так що дайте. - Ні, це ми в соцнате, а ти Пенсіонер - в соцпрокате. А Пенсіонер не здається, він був ударником праці, до всього доходив головою і питання міг поставити будь-який: - А що якщо все соцнате прикрити, скільки коштів можна звільнити? - Як це прикрити? А ми на що будемо жити? Ми ж бюджетники ... - А бюджет-то хто створював? - Пенсіонер питання ставить руба. Його не цікавить, що буде з ними потім, тому що соцнате залишили його в повному прокаті: йому ні пенсії, і пільг ніяких, оскільки все зароблене їм йде на них. А вони ще сидять потішаються, над ним Пенсіонером насміхаються, не думають, що і їх час прийде і до них так само поставиться молодший «народ». 2