Геть сором?
Що ж стосується солідності і поважності, властивою класику, то з цим взагалі повний караул. Чи годиться «справжньому класику» обурювати громадський порядок? Рядитися в викликають шмотки? Хуліганити і епатувати публіку? Ні, Ліндгрен була, подібно Володимиру Маяковському. помічена в голому вигляді з плакатом «Геть сором!», але для протестантської Швеції тих років вистачило і того, що 17-річна панянка коротко обстригла волосся. Ось як згадує про це сама Ліндгрен: «Люди підходили до мене на вулиці і просили зняти капелюшок, щоб подивитися на мою стрижку. Деякі захоплювалися моєї зачіскою, але вони були в явній меншості ... »
Через два роки після цього феміністського «постригу» вона народила сина. І знову - жах-жах-жах. «Ця дівчина Ерікссон навіть не зможемо! Скандал! »
А «скандал» тим часом живе і працює в столиці, в Стокгольмі. І років через шість привозить свого «нагуляти» сина до бабусі з дідусем в рідну кам'янисту садибу: «Я показала своєму Лассе все в окрузі, навчила його лазити по деревах і правильно користуватися рогаткою». Ось вам повчальність і доброзвичайність, підтверджені особистим прикладом.
Коротше, солідність, важливість і висока духовність у нашого класика явно в прольоті. Може бути, залишаються хоч думи про долю батьківщини?
Астрід Ліндгрен і радянські піонери. Фото: www.russianlook.com
«Ганьба нації»
І це навряд чи. Всього півстоліття тому лунали несамовиті голоси, які стверджували, що Ліндгрен ганьбить і принижує шведський народ і його велику історію. З тієї простої причини, що «улюблену приказку одного з найбільш шанованих шведських королів вона наважилася вкласти в уста самого кошмарного свого героя, шахрая і випали».
Згаданого короля звуть Карл XII. Шанують в Швеції його за те, що він, мовляв, «протистояв Петру I і ордам російських варварів». Улюблена приказка короля: «Lappri, Lappri!» У перекладі це означає: «Дурниці, справа-то житейська!» Відповідно, «кошмарний» герой і «випалу і шахрай» є не хто інший, як кращий в світі Карлсон, найпопулярніший і впізнаваний герой Ліндгрен в Росії.
У музеї письменниці «Юнібаккен», що знаходиться в самому центрі Стокгольма, зібрані майже всі видання її книг. Так ось, 80% всіх видань «Карлсона» припадають на СРСР і Росію. Саму Ліндгрен вражала популярність цього героя в нашій країні. Тому що в Америці, наприклад, ця книга в деяких штатах була заборонена. Причина проста: «Витівки Карлсона дратують педагогів і батьків. Цей герой провокує дітей бути неслухняними і викликає страх і огиду по відношенню до няням і приходять домробітницям. Він справжній покидьок! »
Кадр з мультфільму «Малюк і Карлсон» Фото: Кадр з фільму
У своєму листі до радянським дітям Астрід Ліндгрен зазначила: «Напевно, популярність Карлсона у вашій країні пояснюється тим, що в ньому є щось російське, слов'янське». Але що саме? Недбалість? Авантюризм? Постійна надія на авось? Або твердий намір виручити друга по суворівської формулою «сам гинь, а товариша виручай»? Відповіді від Ліндгрен дочекатися не вдалося.
Проте насмілюся припустити, що відповідь може дати український переклад «Карлсона». Це у нас він постає як «в міру вгодований чоловік, в повному розквіті сил». А ось у братів-слов'ян приблизно так: «Я козак у повну розквiтi сил».
Підраховано, що всі книги Астрід Ліндгрен, викладені в ланцюжок, оточили б земну кулю цілих три рази. Думаю ... Та ні, впевнений, що російський «Карлсон» може претендувати як мінімум на третину цього славного шляху.