Кариев А.Д. Каріпбаева Ш.Т.
Семипалатинський державний педагогічний інститут
Особливості змісту виховання в КАЗАХСЬКОЇ етнопедагогіки
У сучасній казахстанської школі посилюється роль виховання. Пріоритетним напрямком удосконалення змісту виховання в казахстанській школі є духовно-моральне відродження національних традицій і звичаїв казахського народу. У посланні президента Республіки Казахстан Н.А. Назарбаєва народу Казахстану стратегія «Казахстан -2050» говориться, що «виховання дітей - це величезні інвестиції в майбутнє. Ми повинні підходити в цьому питанні саме так і прагнути дати нашим дітям кращу освіту »[1].
Сьогодні особливої актуальності набуває відродження національної самосвідомості, культури, народних традицій і звичаїв в єдності з моральним досвідом поведінки і духовністю культури. Воно визначається зростаючою роллю людини в створенні матеріальних і духовних цінностей і сприяє формуванню і розвитку гармонійної особистості. Здійснення цих завдань залежить від реалізації виховного потенціалу народної педагогіки.
Під народною педагогікою розуміють накопичений і перевірений багатьма предшест-інди поколіннями досвід виховання, що зберігся в усній народній творчості, традиціях, звичаях, обрядах і використовуваний в прак-тичної діяльності людей, спрямований на різниці-роннюю підготовку підростаючого покоління до життя [2].
Проблемами становлення казахської етнопедагогіки як науки займалися казахстанські вчені: К.М. Жарикбаев, С.К. Калиев, С.А.Узакбаева, К.Ж. Кожахметова, М.Х. Балтабаєв, Ж.Ж. Науризбаев, до .До. Шалгинбаева. Б.Ж. Муканов і ін.
Казахська етнопедагогіка - поодинокі випадки, яке утворилося за рахунок своєрідності етнічної культури казахів, що виражається в мові, традиції, звичаї, обряди, релігії, своєрідного етнічного світосприйняття, яка знаходить своє вираження в його характері, національних почуттях, національну самосвідомість [5].
Казахська етнопедагогіка є складовою частиною педагогічної науки об'єднує в своєму складі етнологію, етнопсихології, етнокультуру, етнофілософію, і виступає як інтегрована галузь знання
У народній педагогіці казахського народу розкриваються історичні та природні умови життя, побуту, традицій, стосунків між людьми. Педагогічні цінності опредмечени в численних творах народного мистецтва, звичаї, обряди, звичаї, типову поведінку казахів, що становить істота Етнопедагогіческіе культури.
Казахський народ має багату духовну спадщину, що сягає корінням в глибину століть (VI - VIII ст. До н.е.). Протягом тривалого часу народна мудрість передавалася з вуст в уста від одного покоління іншому. Особливості кочового способу життя вплинули на формування вимог до навчання і виховання дітей.
У казахській етнопедагогіки виділені наступні види виховання: інтелектуальне виховання, моральне виховання, трудове виховання, фізичне виховання, естетичне виховання.
Інтелектуальне виховання у казахів оцінювалося по розвитку пізнавальних сил і здібностей, рівню знань, вмінню використовувати їх в життя і трудової діяльності. Інтелектуальне виховання дітей було головним компонентом їх особистісного розвитку. Воно забезпечувало придбання знань про навколишнє середовище (природі, людському суспільстві), минуле та сьогодення народу, про людину, що давало кожній людині світорозуміння. Наприклад, в прислів'ях казахського народу про роль навчання і знань говориться наступне: «Вчення - знання джерело; знання - життя світильник »,« Ні життя без знань, немає знань без навчання »,« Наука є риття колодязя голкою »[6].
Моральне виховання у казахів включало морально-етичні норми, ідеали, почуття і переконання, моральну поведінку. В основу морального виховання були покладені:
¾ Культ шанування старших, повага молодших, послух;
¾ Повага матері, турбота про дівчаток, сестер;
¾ Любов і відданість родині, роду, племені, народу;
¾ Патріотизм, мужність, сміливість, згуртованість і єдність, хоробрість;
¾ Самопожертвування, взаємодопомога;
¾ Гражданственность солідарність;
¾ Гуманізм, людинолюбство, доброта, скромність;
¾ Справедливість, правдивість, критичність;
¾ Честь і гідність, самоповагу;
¾ Сталість, колективізм.
Крім позитивних моральних якостей, виділялися негативні якості, які засуджувалися: лінь, чванство, зарозумілість, інтриганство, сплетничество, склоками, неробство, легковажність, брехливість, розпуста та ін.
Джерелами і засобами морального виховання у казахів вважали:
¾ Приклад батька, матері, родичів: «Ганьба сина - докір батькові, ганьба дочки - сором матері»; «Батько - дерево могутнє, діти його листя»; «Як віддячиш батька, так віддячать діти тебе»;
¾ Мудрі слова предків: «старший не привітають, до нього йдуть»;
¾ Звичаї, традиції: «Не добро бережи, а честь свою»;
¾ Історико-героїчний спадщина: «Людиною бути легко, людяним бути важко»;
¾ Прислів'я, приказки, перекази і легенди: «За праці - шана, за віком - повага»; «Коня ноги годують, людина ситий від доброго слова»; «Людина без мети, що птах без крил»; «Людина - опора людині»; «Людині без людини життя немає»; «Турботи людини - турботи його часу»; «Кінь строката зовні, людина - зсередини»; «Народившись людиною, треба і вмерти людиною»;
Трудове виховання. Основним і провідним видом трудової діяльності казахів було скотарство, до чого готували і дітей. Головним видом з роботи було пастушество, догляд за худобою, обробка продуктів тваринництва. Діти вчилися, спостерігаючи за трудовими зразками дорослих, наслідуючи їх діям. Іншим видом трудової діяльності були ремесла: обробка шкур, виготовлення виробів зі шкіри, валяння повсті, виготовлення виробів з нього, вироби з дерева, заліза, будівельні роботи (зимівлі, кошари і ін.). В даному випадку справедливі приказки: «джигітів знати 7 ремесел - мало, знати 70 ремесел - трохи», «Ім'я джигіта працею славиться», «Праця - друга мати людині».
Сімейно-побутова праця дівчаток включав: приготування їжі, прибирання юрти, заготівлю та обробку продуктів для тривалого зберігання. Крім того, дівчаток вчили шити, вишивати, виготовляти вироби з повсті, вчили килимарства і ін. Про значимість праці говорили: «Малі праці - нікчемні плоди»; «Будеш працювати - вік будеш годуватися»; «Життя без праці - тліюча зола»; «Праця і щастя - близнюки»; «Праця до мети веде, лінь - до неробства»; «Затишок в будинку про працьовитість господарів говорить» і ін.
Естетичне виховання. Вивчення історії культури казахського народу свідчить про його високу естетичну вихованості. Вона проявлялася у всьому: в одязі, в зовнішньому вигляді, мистецтві, архітектурі, мові та літературі, музиці, танцях, піснях і т.д.
Основними засобами естетичного виховання були:
¾ Природа. Перебуваючи в ній цілодобово, спостерігаючи її красу, постійно спілкуючись з нею, людина переймається її гармонією, красою, її досконалістю, формує у себе естетичні почуття, художні уявлення і смаки.
¾ Красномовство і поезія. Шедеври епосу, легенди, казки, змагання акинів, айтиса і ін. Джерела: «Кобланди», «Алпамис», «Киз - Жибек», «Кози-Корпеш і Баян-Сулу» і ін.
¾ Музика і пісні.
¾ Національні танці.
¾ Прикладне мистецтво.
Фізичне виховання. Фізичне виховання у казахів починалося з самого народження дитини. Постійне перебування на природі робило головними засобами фізичного виховання і розвитку:
¾ Загартовування повітрям і водою. Дитину залишали роздягненим, що не кутали, обливали холодною водою, розтирали курдючним жиром, робили масаж і т.д. Влітку діти ходили босоніж. Це забезпечувало здоровий спосіб життя і загартовування.
¾ Верхова їзда. «Мистецтво їздити верхи, що купується казахами, становить перше їхнє гімнастичне гідність».
¾ Скачки. Аламан байга - скачки на довгі дистанції, жаргажарис - скачки на інохідці, кокпар - козлодраніе, кизкуу - догони дівчину і ін.
¾ Ігри. Їх перелік великий і різноманітний: рухливі, індивідуальні, колективні. Ігри проводилися в юрті, аулі, на пасовище. У них могли брати участь всі: хлопчики і дівчатка. Супроводжувалися гри піснями, лічилки, речетативом і т.д.
¾ Боротьба. Найбільш популярною була боротьба казакша курес.
¾ Спортивні змагання.
¾ Військові вправи.
Основними засобами виховання в казахської етнопедагогіки є прислів'я, приказки, загадки, народні пісні і казки.
Казахські прислів'я розкривають важливість ролі праці і любові до Батьківщини: «Багатство джигіта - праця»; «У шматочку хліба - крапля поту»; «Руки попрацюють - зубам буде робота»; «Батьківщина - мати народу, народ - мати джигіту; «Ні землі краще Батьківщини, немає людей краще, ніж на Батьківщині»; «Любов до батьківщини у сімейного вогнища зароджується»; «Батьківщини тепло - вогню спекотніше»; «Рідна земля - золота колиска; «Джигіта частка - за батьківщину стояти» і т.д.
У казахських народних піснях відбивається любов до Батьківщини, до свого народу. Особливо ліричні та мелодійні колискові пісні. Основний сенс колискових пісень - любов матері до дитини, її мрії про його щасливе майбутнє. У народних піснях опоетизовані національні традиції, звичаї та благі.
Таким чином, казахська етнопедагогіка є складовим компонен-том національної культури казахського народу, поєднує в собі діалектичну єдність загальнолюдського і національно-особливого; своєрідність казахської народної педагогіки пояснюється специфікою духовної культури народу, історичними, геогра-фическими особливостями національної психології, звичаю-їв, традицій, специфікою трудової діяльності, обумовлюються ленних кочовим способом життя народу.