Не встигла Ямато злякатися, як пролунав тут із занедбаної могили хрипкий страшний голос:
- Гей, кішка, що ти тут распіщалась ?!
Перестала кішка нявкати - прислухалася. А Ямато за деревом сховалася. Варто - не ворухнеться.
- Ну ось що, -продовжував хрипкий голос, - в перший же ясний вечір, поки в селі ліхтарі не запалять, вирушай-но ти до великого будинку з кам'яною огорожею. Сядь біля воріт і почни мяу- кати, та пожалостлівей. Нехай думають, що дитина плаче. І тоді немовля, що в тому будинку недавно народився, чхати почне. Як чхне три рази, душа його вилетить геть, він і помре.
Повернувся старий додому з покупкою і негайно взявся за справу: старанно почистив казанок - не залишилося на ньому й сліду колишньої іржі, - а потім друзів покликав.
- Подивіться, який чудовий казанок я сьогодні купив, - похвалився він.- Зараз наллю в нього води і відмінним чаєм вас почастую.
Одного разу пішов старий до лісу по дрова, а стара лишилася вдома прати. Забула вона крохмаль на кухні, пішла за ним, а його наче й не було. Поки стара біля колодязя прала, горобець вистрибнув з клітки і з'їв все дочиста. Здогадалася стара, що крохмаль склював горобець, розлютилася донезмоги. Зловила вона бідну птицю, розтулила їй дзьоб і каже:
- Це твої губи зробив мені таку собі капость? Схопила ножиці - чик, і залишився горобець без мови. Викинула його стара на вулицю і сміється:
Жила на світі одна ворона. Пристрасть як любила вона всякі речі тягати та в затишному місці приховувати. Сховає, а потім сама ж знайти не може. Дуже засмучувало це ворону. Ось і пішла вона до кішці порадитися.
- Допоможи мені, кішка, - стала просити вона.- Чому не можу я знайти свого добра?
- Розкажи мені, ворона, куди ж ти накрадене ховаєш? - запитала кішка.
- О! - вигукнула ворона.- Ховаю я його в найнадійніше місце! Під хмарами! Бачу красиве хмара пливе, я його помічаю і під ним де-небудь в кущах добро своє залишаю.
Один раз він пішов гуляти в гори. Коли повернувся, він сказав сусідці:
- Яку змію я зараз бачив! Величезну, товщиною з бочку, а довжиною з цю вулицю.
Сусідка тільки плечима знизала:
- Сам знаєш, що змій довжиною з цю вулицю не буває.
- Ні, змія справді була дуже довга. Ну, не з вулицю, так з провулок.
- Піди, Сабуро, і викопай батати. Все, що з землі дістанеш, розклади на грядці і просуши на сонечку.
Кожен день Гомбей піднімався до зорі, йшов до великого озера неподалік від села, розставляв вербові сильця і довго-довго стояв біля води, підстерігаючи качок. За день йому вдавалося піймати коли трьох, а коли двох качок. А бувало, що в тенета до нього потрапляла всього одна качка, а то і зовсім жодної.
Жив в ті часи на острові один старий. Дуже старим він був. Важко було старому чуже горе бачити, ось і ходив він по селу, ніж міг людям допомагав: з ким жменею рису поділиться, кому свій одяг віддасть.
А голод все ближче і ближче підступає: стали люди друг у друга останню худобу красти, а потім - і кішок з жабами та зміями вбивати.
Зглянулися, нарешті, боги. Народилася у дружини з чоловіком дівчинка. Доброї і красивою була вона, але стали помічати батько з матір'ю, що ніяк не ростуть у неї на голові волосся. Зажурився батьки: "За що ми богів так прогнівили? За що вони дочку нашу довгоочікувану не пощадили? ". Ну, робити нічого. Яке дитя не є, а своє.
А тим часом стали в тому селі відбуватися дивні речі. Запримітили рибалки, що кожен день в один і той же час з'являється в море яскраве світло. Погорять-погорять, та й згасне, ніби якась невідома сила знак який подає.
Багато років тому в місті Кіото жили дві людини, - два сусіда. Один з них був бідний швець, другий - багатий господар рибної лавки. З ранку до пізнього вечора господар лавки шматував і смажив рибу. Він розтягував її на бамбукових Рогатин, підвішував над жаровнями, коптив, в'ялив, смажив. Особливо смачно готував він вугрів. Він занурював їх в ароматний соус, смажив в маслі на розпеченій сковороді, мочив в оцті.
Твори розбиті на сторінки