Є такий анекдот: У одного мужика не складалася життя. І пішов він на гору високу, і звернувся там до Творця: "Боже, ти бачиш все мої старання і страждання. І з роботою у мене не складається, і жінки не люблять, і зі здоров'ям проблеми. Відповідай - за що мені все це? " І відкрилося небо. І висунулося бородате обличчя Бога. І відповів він голосом гучним: "Ну не люблю я тебе, мужик! Не люблю!" :)
Це я до чого розповідаю? Іноді людини може не любити і сам Творець (навіть якщо це жарт), що ж можна вимагати від звичайних людей? Не люблять вони нас? Ну і Бог з ними! Ігнорують? Це їх проблеми! Я намагаюся саме так ставитися. Чого й вам бажаю!
Тепер вже не знаю як на таке реагувати.))) От сьогодні пішла перекусити в обід. В їдальні побачила стару знайому - посміхнулася їй, сказала "Привіт!" А вона якось холоднувато мені відповіла. Чи не подивилася толком на мене, не посміхнувся. Взагалі дивно поводилася.)))) А потім у неї задзвонив мобільник і вона щось відповіла звонящему.))) І тут я здивувалася: а голос-то зовсім не як у моєї знайомої.))) Інший!))) придивилася до неї: чи не вона.))) обізнався я.)))
Ну а взагалі у мене такого не було, щоб ігнорували. Якщо таке трапиться - теж почну ігнорувати.)))) Просто зрозумію, що зі мною не хочуть спілкуватися.)))
У мене один такий випадок був і я сприйняла це дуже болісно. Але сьогодні розумію, я не долар, щоб усім подобатися. Як казав барон Мюнхаузен, "не мінятися ж мені через кожного ідіота". Я курс тримаю на те, щоб бути самою собою, як до цього хто відноситься, мені сьогодні неважливо.
Але все ж, для мене це ознака поганого виховання, якщо людина когось відверто ігнорує. У мене є теж люди, цікаві мені і не дуже, але я намагаюся посильно спілкуватися з усіма.