довгі пальці дощу перебирають дах
я тебе давненько вже не чую
як там твої чоловіки твої романи
як їм твої капризи твої обмани
дощ як по клавішах лупить по черепиці
ти знову зволила мені присниться
я знову опинився в твоїх обіймах
і як тоді темніло на стільці плаття
Ну навіщо Ви лукавите, запитуючи -
"Як там твої чоловіки, твої романи."?
Навряд-чи чоловікам це цікаво ..)
І все одно - зелена кнопочка.
Таня, шалом!
Дякую за відгук! Ви абсолютно праві, чоловікам такі речі не цікаві, та й жінкам, я думаю, теж. Я люблю любовну лірику.
Десь пишу про себе, а десь придумую ліричних героїнь. Наприклад вірш "червоних троянди" якось читав, а жінка на першому ряду заплакала. А там початок "Мокрий камінь цілує підкови.", Тобто років сто тому сюжетик.
Те стихо, кіт. Ви прочитали, я розумію так: все пройшло, вони розлучилися, він її іноді згадує, але болю вже немає. Тому-то він вже майже не ревнуючи, запитує "як там твої чоловіки, твої романи." Мені здається, що тут ліричний герой не лукавить.
Виправдався?
Що-таке "зелена кнопочка" не знаю, але думаю, що схвалення.
Червона - стоп, зелена - пуск, а жовта - постійте, зачекайте!
Гарного дня! Саш
З Вами приємно в спілкуванні)
Ви не виправдалися, ви пояснили свою позицію.
А день сьогодні і справді чудовий!)