"# 56002 / 34.00-401.88559
Президенту Сполучених Штатів Америки
Франкліну Делано Рузвельту
від І. В. Сталіна
- Цілком таємно, особисто в руки -
Франклін! Як кажуть у нас в Сухумі, шоб я так жив! Ти хоч трохи доглядай за своїми хлопцями в цій поганою Швейцарії! Цей твій пройдисвіт Даллес вкрай оборзел! Якби не Штірліц, мої орли в окопах уже все підряд блює б хором і вошиві Ганс передавили б нас голими руками!
Кінчай дуру гнати, заспокой своїх сайгаків! Прошу як друга. І врахуй, я двічі не повторюю!
P.S. Як там у вас погода у Вашингтоні? У нас дощик і взагалі паршиво.
З комуністичним привітом ОСИП. "
Штірліца з професором підібрав армійська вантажівка і незабаром вони були вдома.
Вимотав Плейшнера занесли в квартиру, кинули на кушетку, а невгамовний Штірліц відправився на службу.
Hа роботі не було помітно особливих змін. У коридорі все так же по кришці масивного столу гриміли кісточки доміно, з пісними обличчями тинялися без діла співробітники, з більярдної доносився стукіт куль, на давно не фарбованої стіні все так же криво висіло гасло "Hе стій де попало
- потрапить ще! ".
Штірліц махнув рукою у відповідь на вітання витягується при його появі охоронця і став підніматися по широких сходах. Hавстречу йому, накульгуючи, здався обголений наголо чоловік. Під очима людини темніли фіолетові кола, весь він був якийсь сіро-синій, з обличчя не сходило вираження страждання. Штірліц, тільки впритул наблизившись до людини, дізнався в ньому шофера Бормана Фріца.
- Гей, приятель! - він ляснув Фріца по плечу, - Якщо не помиляюся, ти побував в гостях у Мюллера? Чого ти накоїв?
- Ех, пане штандартенфюрер, - гірко зітхнув шофер, - важко в селі без кулемета! Мюллер тут ні при чому. Мій шеф зовсім від рук відбився!
Жарти Бормана завжди подобалися Штирлицу своєю оригінальністю і нестандартністю. Цікаво було дізнатися, що ще вигадав другий після фюрера в рейху людина. Штірліц відвів Фріца в сторонку і попросив поділитися враженнями.
- Ви знаєте, що мій шеф збожеволіє, якщо за день не наробить шкоди кому-небудь, - почав Фріц.
- Знаю знаю! - нетерпляче перервав його Штірліц, - давай-ка ближче до справи!
- Hу, ось. А днями він ненавмисно заснув в кабінеті і прокинувся тільки до вечора, коли всі зі служби вже пішли. Влаштувати гидоту було нікому і він жахливо переживав. І тут він згадав про мене, викликав до себе в кабінет і сказав, що я мовляв заріс і щоб я зараз же поголився. Я сказав, що голився вранці, але він наказав зайти до нього в умивальник і привести себе в порядок. Що було робити? Я послухався. І тільки я нахилився до раковини і взявся за помазок, мені по голові щось як дасть! Потім я дізнався, зверху банку з синьою фарбою впала, шеф все підстроїв. Hу, я - мордою по раковині, ніс розквасив, три зуба наче й не було, та ще фарбою голову залило - так довелося підстригтися. А після удару тиждень дах їхала. Зате шеф залишився дуже задоволений, довго сміявся, подарував мені свою Доху і ящик шнапсу, - до кінця свого сумного оповідання Фріц, мабуть, згадав той ящик і мимоволі посміхнувся.
- Ох і вигадник твій шеф! - Штірліц, теж посміхаючись, поплескав шофера по шиї, - ну, а як у нього сьогодні настроеньіце?
- Начебто нічого, з ранку Рольфа всю спину крейдою списав, трьом кнопки на стілець підклав, а Шелленбергу в кави пургеном сипнув! - радісно повідомив Фріц, - Так! - впритул наблизившись до вуха Штірліца, він квапливо зашепотів, - скажу вам по секрету, пан штандартенфюрер - ви завжди були добрі до мене - не сідайте до нього в машину на переднє сидіння!
- А що?
- Він уже полуправленія струмом шандарахнуло! Підвів до сидіння контакти і, як мотор заводиться, - двісті двадцять під зад - ба-бах! Всіх запрошує покататися. - Фріц пустотливо захихикав, - тільки, будь ласка, я вам нічого не говорив!
- Спасибі друг! - Штірліц пригостив Фріца "Біломор". Крокуючи далі по коридору, він обдумував контрудар проти Бормана.
"Цікаво, як там себе чуствую Шелленберг?" - подумав Штірліц. Він увійшов до приймальні шефа, зауважив новеньку секретарку і зупинився. З цікавістю її оглянувши, він поколупався в кишенях галіфе, витягнув звідти американську жуйку в різнобарвною обгортці, куплену на барахолці в Берні, і простягнув її дівчині зі словами:
- Це вам від мене. Презент. Їжте, що не обляпати!
Секретарка несподівано почервоніла. Штірліц не знав, що до нього тут уже побував Борман і заради забави підсунув бідній дівчині теж гумку, в схожій упаковці, але має дещо інше функціональне призначення.
- Візьміть, фроляйн! Вам сподобається! - марно умовляв Штірліц секретарку. Та приймала його слова за непристойний натяк і дивилася в його щире обличчя з переляком.
Раптом двері кабінету з тріском відскочила в бік, звідти, жахливо гримотячи, щось вилетіло і сховалося в туалеті навпроти. Ударною хвилею секретарці намотало спідницю на голову, фроляйн намагалася з неї вибратися, безпорадно шубовстаючись ногами.
Штірліц впав в шкіряне крісло і не відразу зміг піднятися, щоб допомогти дівчині.
Коли він це зробив, здався трохи заспокоївся Шелленберг.
- Привіт, Штірліц. Де це ви так довго пропадали?
- Так все справи, - відповів Штірліц, струшуючи долонею останню порошинку з хвилястою грудей принишкла секретарки, - на операцію їздив.
Шелленберг хотів ще про щось запитати, але фізіономія його раптом різко витягнулася, він підстрибнув і двері клозету знову зачинилися за ним.
Штірліц посміхнувся.
- Hу, ладно, тут мені ловити нічого! Hе сумуй, крихітко! - він поплескав нову знайому по рум'яної щічки і пішов далі по коридору.
З-за рогу показався веселий Боpман.
- Салям алейкум! - добродушно закричав він, - Ти звідки?
- Звідти, - Штіpліц махнув рукою в бік шелленберговского кабінету. До нього долинув шум води з багатостраждального клозету і мимовільна саркастична посмішка торкнула його мужні вилиці.
- Ага-а, Вальтеру не сидиться на місці! - зрадів Борман, - Нехай побігає! А у мене до тебе справа! Фюрер дуже хотів з тобою поговорити.
Просив, щоб ти заглянув, як тільки повернешся.
- Доведеться заглянути. А де він зараз?
- У себе, за містом, картинки малює, напевно.
- Ти мене не позичиш? А то мій драндулет поки ще притягнуть з того колгоспу.
Борман миттєво представив, як Штірліц сідає до нього в машину на переднє сидіння, як повертається ключ запалювання.
- Про що мова! Звичайно, поїхали!
- Готуй тачку, я на хвилиночку! - Штірліц зайшов до свого кабінету. Діставши з-під розкладачки ОЗК (загальновійськовий захисний протихімічний комплект), струсив з нього пил і надів гумові штани під галіфе.
Коли він вийшов на ганок, шикарний "ураган" Бормана стояв напоготові. Борман з тривогою стежив за тим, куди сяде Штірліц - на переднє сидіння або на заднє (в цьому випадку настрій у Бормана було б зіпсовано на тиждень вперед). Штірліц влаштувався на передньому. Борман радісно заспокоївся.
- Поїхали, - сказав Штірліц.
Хтиво посміхаючись, Борман повернув ключ. Від крісла під Штірліцем на всі боки поскакали веселі іскри. Штірліц сидів як ні в чому не бувало, гумові кальсони він надів не дарма.
Посмішка сповзла з товстої пики Бормана, його Збентежений сопіння злилося з розміреним бурчанням шестнадцатіціліндрового мотора "урагану". Далі їхали мовчки.
Незабаром Борман зауважив симпатичну дівчину, що зупинилася на перехресті. Порівнявшись з нею, Борман скинув газ і, по-блюзнірськи оскалом, натиснув червону кнопку на приладовому щитку. Hа капоті у нього була прибудована примітивна бризкалка, що приводиться в дію натисканням кнопки. У ніс дівчині, змив помаду і підроблені вії, вдарила струмінь води. Борман до відмови вичавив педаль акселератора, "ураган" рвонув з місця, забризкав брудом сидить на лавочці закохану парочку і розчинився в хиткому мареві, що минає в даль горизонту.