Слово рюкзак - особливе, словникове. Воно потрапило в російську мову з німецької, і цією обставиною зумовлено його вимову і написання. Влуч воно до нас з нідерландського, писатися б йому набагато ближче до російського вимови, а до українського ще ближче - rugzak.
У вихідному мові це слово складається з двох частин: Ruck (нім.) Або rug (нід.) - спина і Sack (нім.) Або zak (нід.) - сумка, мішок. У російський дана композиція потрапила вже в готовому вигляді, як злитий нерозкладний "цеглинка".
Так чому ж слово, що потрапило з однієї мови, вимовляється набагато ближче до норм іншого? Це чистої води збіг, в якому винні орфоепічні норми російської мови. Дзвінкий приголосний [з] впливає на глухий согл. [К], перетворюючи його в той же дзвінкий [г], виходить [р'угз áк]. Таке явище називається регресивною асиміляцією. оскільки наступний звук впливає на попередній.
Чому [з] виявився настільки могутнім і потягнув за собою [к] замість того, щоб піддатися прогресивної асиміляції і втратити дзвінкість, перетворившись в [c]? Чому ми не говоримо "[р'укс áк]"? Можна сказати, що на все воля Божа, і закрити тему, а можна висловити логічне припущення, що другий склад, яким і належить звук [з], ударний, тому вимагає набагато більше енергії на проголошення, тому він підлаштовує мовний апарат саме під себе, а не під потреби складу з ненаголошених гласним.