Аркадій Смолін, оглядач РАПСІ
Боротися з бешкетниками, хуліганами, недбайливими сусідами, а також іншими особами, такими, що порушують громадський порядок, депутати пропонують за допомогою інституту судової заборони. В цьому випадку систематичне порушення норм гуртожитку може загрожувати кримінальною відповідальністю.
Передбачається, що людина, якій заважають жити неспокійні сусіди, зможе звернутися до суду. Судова заборона в такому випадку буде містити суворе розпорядження про заборону певних дій. Експерти розраховують, що ці заходи виявляться набагато ефективніше адміністративних штрафів, які часто тільки розохочують хуліганів. Адже невиконання судової заборони може призвести не тільки до громадських та виправних робіт, але і до кримінальної відповідальності.
Ідея інституту судової заборони позитивно оцінюється практично всіма експертами. Сумніви викликає лише його дієвість в українських реаліях.
У правовій сфері сусідських взаємин в нашій країні вже давно діють норми Цивільного кодексу (ЦК) України та Кодексу про адміністративні правопорушення (КпАП) РФ.
Однак суворість цих законів традиційно компенсується необов'язковістю виконання. Якщо у нас фактично не діють чинні закони, складно уявити причини, за якими почнуть діяти нові.
До цих пір більшість українських громадян вважають за краще впливати на поведінку сусіда-правопорушника за допомогою міліції, скарг за місцем роботи або "симетричним" поведінкою - тільки не судовим рішенням конфлікту. В результаті, спір між сусідами часто переростає в бійку, загрози життю і здоров'я, нанесення шкоди майну.
За словами першого заступника голови комітету Держдуми з цивільного, кримінального, арбітражного і процесуального законодавства Смелаа Груздева, близько 70% кримінальних справ сьогодні складають злочини побутового характеру. Не складно здогадатися, що одна з причин такої лякаючою статистики в тому, що вУкаіни на практиці відсутній або не працює правовий механізм вирішення подібних суперечок.
Крім того, саме по собі адміністративний вплив на сусідські конфлікти має короткочасний характер: з їх допомогою можна приборкати сусіда на один-два дні, але при цьому подальші взаємини з ним залишаться неврегульованими.
Однак вони не врахували той факт, що механізм реалізації цієї статті вимагає дуже багато часу. Щоб довести справу за 293-ю статтею до вироку, позивачі повинні володіти незвичайною терпінням і видатними доказами. На позитивне рішення суду за позовом можуть розраховувати тільки ті мешканці, які дійсно позбавлені необхідних умов для нормального життя. У будь-якому іншому випадку, за словами юристів, позивачеві розраховувати практично нема на що. Наприклад, в Запоріжжі і Іванівській області позивачам так і не вдалося домогтися виселення сусідів, які здавали свої квартири під офіси.
Так що справа Зотова виглядає скоріше винятком, що підтверджує правило, а зовсім не судовим прецедентом. Діджей просто перейшов всі допустимі межі: на нього було складено більше 40 адміністративних протоколів, Зотов відмовлявся йти на будь-який компроміс, його поведінка не залишало ілюзій щодо можливості конструктивного вирішення питання.
Таким чином, вирішити проблему цивілізованих сусідських взаємин з допомогою судового прецеденту, мабуть, поки що неможливо.
Очевидно, для успішної реалізації інституту судової заборони, так само як і діючих норм ГК і КоАП, потрібні одні умови: громадяни повинні вирішувати всі свої відповідні правові проблеми в суді. Поки ж рівень психологічної напруженості в українському суспільстві не дозволяє сподіватися на перехід до цивілізованої форми взаємин в найближчому майбутньому.
Наприклад, недавно люди, перебігали залізничні колії в недозволеному місці, вбили машиніста електропоїзда тільки за те, що він їм зробив зауваження. Якщо до таких неадекватних наслідків призводить просте нагадування про правила поведінки, то не складно уявити, чим може обернутися для громадянина звернення до суду, і, як наслідок, великий штраф або примус до громадських робіт хулігана, який живе з ним по сусідству.
В українських реаліях, першорядне значення має не вид відповідальності, її розмір і характер, а невідворотність покарання. Навіть мінімальний штраф - нехай 100 рублів, але за кожне порушення, припустимо, правил вигулу собак за зовсiм небагато днів позбавить навіть найбільш фанатичного любителя домашніх тварин бажання ці правила порушувати.
Таким чином, можна резюмувати, що в області сусідського права головною умовою ефективності законів є ситуація культура і звичаї гуртожитки.
Саме з цієї причини закони про сусідських відносинах, успішно діючі за кордоном, практично не приносять користі вУкаіни.
Так, наприклад, в більшості західних країн діє принцип "старшинства власності", відзначає юрист Ольга Поротнікова. Покупець нерухомості повинен розуміти, що в тому місці, де він набуває будинок або квартиру, уже заведений певний звід порядків, які необхідно дотримуватися.
Зокрема німецькому Законі про право власності на житлове приміщення, зазначено, що власники житлових приміщень повинні користуватися ними "таким чином, щоб не створювати своїми діями незручності для інших співвласників багатоквартирного будинку, що виходять за межі впорядкованого гуртожитку". Оскільки в Німеччині принципи співжиття відомі практично будь-якому учаснику цивільних відносин, суд має можливість регулювати сусідські конфлікти навіть без перерахування цих принципів в нормах закону.
Втім, у цієї проблеми існує і зворотна сторона: вимушене сусідство неминуче тягне незручності для будь-якої зі сторін - це закон об'єктивної реальності. Тому, як суддям, так і звичайним громадянам, важливо пам'ятати про встановлену ще римськими юристами обов'язки миритися з типовими проявами сусідської діяльності, які не перевищують належних меж терпіння.
Крім того, реалізація широкого спектра можливостей по впливу на сусідів сприяє різним формам їх зловживання.
Тому позови про сусідських проблеми повинні оцінюватися судом виходячи з принципу розумності та добросовісності, щоб запобігти сутяжництво і захистити наші надмірно завантажені суди від зайвої роботи.