І хто виграє від перетікання трудових ресурсів з одних країн в інші.
Великі міграційні хвилі в Європі, що відбувалися в останні десятиліття, особливо після кризи в Сирії, винесли на порядок денний питання про ефект, який мігранти роблять на національну економіку держави. До сих пір міжнародні оцінки зводилися до того, що мігранти допоможуть врегулювати проблему нестачі трудових ресурсів і домогтися підвищення темпів економічного зростання. Але чи так це насправді?
За останні три десятиліття населення планети у віці 60 років і старше подвоїлася, до 2050 року його частка збільшиться ще вдвічі. Наприклад, в Німеччині без урахування фактора біженців працездатне населення до 2050 року зменшилася б на 8,7 млн осіб. Для розвинених країн ця проблема більш актуальна, ніж для економік, що розвиваються.
Кількість літніх людей в них уже перевищила чисельність неповнолітніх. Очікується, що до 2050 року пенсіонерів у США, Західній Європі та Японії буде проживати в два рази більше, ніж молодих громадян. Політика покриття дефіциту робочої сили мігрантами на сьогоднішній день призвела до того, що в основних країнах імміграції прийшлі жителі складають 5-20% населення і 10-25% його економічно активної частини.
Проведена в останні роки міграційна політика так званого економічного локомотива ЄС заснована на гіпотезі про сприятливий вплив мігрантів на економіку приймаючої країни, якщо основу іммігрантів становить некваліфікована робоча сила.
Такої точки зору, наприклад, дотримуються німецькі дипломати. Основна ідея - заповнення низькокваліфікованих спеціальностей мігрантами і збереження середнього і висококваліфікованого ринку праці за корінним населенням.
Така позиція пояснює підхід до України, в якій частка потенційних висококваліфікованих емігрантів в ЄС перевищує частку низькокваліфікованих працівників. На думку європейців, це створює загрозу для корінних фахівців в країнах ЄС. Саме тому Євросоюз відкриває двері для низькокваліфікованих працівників та країн Близького Сходу і Африки, які прибувають по каналу гуманітарної міграції, і закриває їх для працівників з України.
Широке залучення низькокваліфікованих мігрантів в ті чи інші галузі може знижувати показники продуктивності праці. Хоча низькооплачувані іммігранти можуть економити фінансові ресурси роботодавців, але в деяких випадках це уповільнює модернізацію виробництва. Проте використання дешевої праці іноземців лежить в основі функціонування цілого ряду галузей економіки розвинених країн.
Наприклад, в Бельгії іммігранти складають половину всіх працівників гірничодобувної галузі, в Швейцарії - 40% будівельних робітників, в США - 70% зайнятих в аграрному секторі.
Новітні галузі економіки в розвинених країнах, з іншого боку, сьогодні комплектуються багато в чому за рахунок залучення кваліфікованої іноземної робочої сили. Так, у сфері інформаційних технологій США 18,3% зайнятих припадає на мігрантів.
Неоднозначний вплив міграція надає і на співвідношення працюючого і непрацюючого населення. Все залежить від кількості утриманців на одну одиницю робочої сили, що в'їжджає в країну (діти, чоловік і жінка, непрацюючі батьки). Яскравий приклад - Німеччина в 1970-1980-х роках.
У 1972 році, на який припадав пік трудової міграції, частка зайнятих іноземців становила 65%. Однак в 1981-му на тлі припинення міграційного припливу цей показник впав до 17%, в той час як у німців він становив 44%.
Ризики, які виходять від мігрантів, стосуються в основному некваліфікованих місцевих працівників, раніше прибулих мігрантів, які закріпилися на ринку праці і прагнуть до збільшення вартості його оплати, а також жінок. Так, результати французьких досліджень говорять про негативний вплив уродженок країн Магрибу на зайнятість місцевих працівниць і їхні заробітки.
Ті, хто втрачають роботу через іммігрантів, звертаються за допомогою до держави. В результаті тиск на державний бюджет приймаючої країни зберігається.
Імміграція, ключову частку якої складають низькокваліфіковані працівники, сприяє падінню рівня оплати їх праці щодо оплати кваліфікованих працівників. Однак цей фактор має і зворотний ефект: збільшення кількості фахівців будь-якого рівня призводить до зниження вартості послуг, що сприятливо для суспільства в цілому, але несе загрозу місцевій робочій силі.
У міру збільшення терміну перебування в країні і доходів мігрантів їх виплати в бюджет зростають, а отримувані ними допомоги скорочуються. Таким чином, негативний вплив на економіку зростає в разі різкого збільшення чисельності мігрантів або перманентного тренда зростання іммігрантів в країні.
Висококваліфіковані мігранти швидше, ніж низькокваліфіковані, знаходять роботу і вносять в казну більше, ніж отримують з неї. Відповідно, на стан бюджету благотворно діє підвищення частки високоосвічених мігрантів. Це в дещо меншій мірі відноситься і до працівників середньої кваліфікації. Однак основні джерела мігрантів в розвинені країни (без урахування внутрішньої міграції в ЄС) надають в основному низкоквалифицированную робочу силу, а значить, її вплив на державний бюджет має більш негативний характер.
За допомогою міграції неможливо вирішити майбутні бюджетні проблеми, пов'язані зі старінням населення. Мігранти, незалежно від віку, безумовно не здатні заповнити відповідні втрати скарбниці. У зв'язку з цим селективна імміграційна політика може використовуватися тут лише як додатковий економічний інструмент.
Незважаючи на спроби регулювання міграції приймаючими країнами, а також на їх спроби фільтрувати ці потоки по якісним принципом, істотна частка мігрантів продовжує прийматися з гуманітарних міркувань, прибувати нелегально, не наражаючись відбору і контролю, або в'їжджати за програмами возз'єднання сімей. 70-80% мігрантів в США, Швеції та Данії припадає на людей, що прибувають за програмами возз'єднання сімей, що позбавляє держави можливості регулювати якість трудових ресурсів, а отже, і їх вплив на економіку.
Через низьку питому вагу мігрантів, в мотивації яких робота є головним фактором переїзду (лише 10-15%), обсяг і структура імміграції не завжди відповідають економічним потребам приймаючого суспільства. Значить, її економічний ефект має двоїстий характер і слабо прогнозовані довгострокові наслідки.