З Санкт-Петербурга, де була сім'я, робота, друзі і налагоджене життя, він повернувся, щоб стати українцем
- До цього я досить комфортно жив в Росії, але коли загинув брат, зрозумів, що більше не можу бути частиною тієї держави. А потім ще й почалася військова агресія, яку підтримав російський народ. Поруч з цими людьми я жити вже не міг, оскільки розумів, що причина всіх неприємностей між Росією і Україною - їх байдужість. Це одночасно і біда росіян, і вина. Оскільки народ відповідає за тих, кого призначив керувати державою.
- Чи не знаходили з ними розуміння?
- Є велика різниця між нашими, здавалося б, схожими народами. Я це відчув на собі, спілкуючись в сім'ях, з випадковими людьми, з друзями. Це помічаєш відразу, навіть в розмовах на кухні. Нашим, наприклад, не все одно, за кого голосувати, яку позицію займають сусіди. Виявилося, що наш народ більш патріотичний, небайдужий до того, що відбувається в країні, і так було завжди.
- Рішення позбутися російського громадянства було болючим?
До сих пір у нас було повне взаєморозуміння. Ми з дружиною познайомилися в Італії, коли я їздив туди на заробітки. Вона у мене росіянка, вирішили переїхати до неї, в Петербург. Коли жив в Росії, займався різьбою по каменю, працював у великій компанії, що випускає елітні вироби з каменю. Мені це дуже подобалося, адже я людина творча. Через півроку вже навчав інших, став бригадиром.
Одинадцять років працював в цій галузі. Потім - криза, і останній рік, коли я визначався з поверненням в Україну, довелося працювати в аеропорту інспектором служби нагляду.
Повернутися додому хотілося і коли був в Італії, і в Санкт-Петербурзі. Глибоко відчував, що Батьківщина - це дуже важливо.
- Ви готові ризикнути заради своїх переконань втратою сім'ї?
- Справа не в переконаннях, тут справа в іншому. Жити по ту сторону я вже не можу і точно не буду. Адже навіть коли все ще було спокійно, розумів, що я в Петербурзі тимчасово. Дружині, друзям завжди говорив, що не хочу тут постаріти і вмерти. Я прекрасно розумів, що колись повернуся на Батьківщину. Але, повторюся, останні півроку змінили для мене все.
- Як рішення стати українцем сприйняли пітерські друзі, знайомі?
- Якщо проблеми із взаєморозумінням є навіть в родині, то уявіть відносини з друзями. Я з ними спілкуюся «Вконтакте», в «Однокласниках». Свою точу зору, оцінки, новини та статті про те, що відбувається в Україні, викладаю в мережі. Люди, які реально були моїми друзями, пишуть: «Олег, я від тебе такого не чекав, - що ти з візиткою Яроша можеш сфотографуватися в знак принципового протесту». Вони сприймають це, як злочинні дії!
Вірю, що друзів не втратив, але спілкуватися нам важко. Я вже ні в чому їх не переконую. Просто не відповідаю на їх антиукраїнські випади. Знаєте, що вони мені пишуть? "Ти де був, в Одесі? Класно! І як там, стріляють?" Коли ж все-таки відповідаю, гіркота і сарказм стримати важко. Кажу: так, стріляють, і дітей їдять. Прикро, але вони не відчувають іронії, готові вірити навіть таким дурниць.
- Як Ви влаштувалися в Україні? Як з роботою?
- Ну, я ж приїжджав в місто, де у мене багато родичів, - сестра з сім'єю, брата діти, дякувати Богові, ще живі батьки. Проживаю в орендованій квартирі. Робота є, а точніше, маленький бізнес, - займаюся невеликим Інтернет-кафе, яке колись разом з покійним братом організували. Всі потроху налагоджується.
- Чи не шкодуєте про свій крок? Ймовірно, в Росії було б все-таки спокійніше. По крайней мере, там немає війни.
- А про що шкодувати? Це щастя, що я вдома. Дивлячись на розвиток подій, я вкотре переконуюся, що зробив правильно. Досить мандрувати. Я доросла людина і зараз особливо гостро усвідомлюю, що для мене значить Батьківщина. Розумію, що трохи пафосно звучить, але це дійсно так.
А про те, що в Росії спокійніше. Для мене є неприйнятним, щоб батьки, рідні асоціювали мене з країною-агресором.
- Ви - член сім'ї героя Небесної сотні. Ймовірно, в місті від Вас очікують громадської активності.
Що ж стосується моєї громадянської позиції, то вона в тому, що Україна повинна бути єдиною. Сам роблю, що можу. Намагаюся протистояти російській пропаганді в соцмережах, кілька разів перераховував гроші на підтримку армії. Я і юридично, і ментально знову став українцем. І це вже безповоротно.
