Чорний кінь вбиває ночами
Того ранку я встав невиспаний і злий. Настрій зовсім зіпсувався, коли, розставивши фіранки, переконався, що неділя сонячне і погожий. Я працював всю ніч - до речі, далеко не першу, і тепер був злий на весь світ: адже і в неділю треба було працювати. В який уже раз прокляв я той день, коли вибрав цю професію. Ні, скільки ж можна? Кину все до чортової матері і піду на пенсію. Стажу, слава Богу, вистачить з надлишком, в МО
Стадіон був переповнений. Команда шахтарів з Забже, одна з кращих футбольних команд Польщі, завжди користувалася популярністю в місті грифа
Пансіонат «Альбатрос» займав красива будівля, яке можна було назвати триповерховим, хоча третій поверх являв собою скоріше мансарду під самим дахом. В цілому ж це був дуже привабливий будинок, прикрашений по кутах даху витонченими башточками, які грали чисто декоративну роль. Дах будинку, покрита темно-червоною черепицею, красиво відтіняли стіни будівлі, пофарбованого в кремовий колір, цеглу ж по кутах, на фрамугах вікон і над підвальним приміщенням були каштанового відтінку.
За головною будівлею розміщувалися інші споруди - гаражі та господарські приміщення. Весь комплекс будівель оточував доглянутий яскраво-зелений газон, на якому гордо височіла кілька струнких ялин. Одним словом - картинка.
Розташовувався пансіонат в самому що ні на є вдалому місці - на приморському бульварі, але не в жвавій частині, а в самому кінці. Далі вже не було ніяких споруд, відразу за будинком починався ліс, точніше, височів пагорб, вкритий буйною рослинністю, за ним проходив кордон з Німецькою Демократичною Республікою.
Піднявшись по сходах парадного ганку, ми опинилися в холі, де нас вже чекали. Одного з трьох чоловіків я знав, це був слідчий районного відділення міліції на прізвище Вятер. Від другого, одягненого, незважаючи на спеку, в темний костюм, при краватці, за кілометр несло прокурором. Дуже не люблю я мати справу з такими ось свіжоспеченими прокурорами, може, просто не щастило, але мені, як правило, траплялися нерозумні, недосвідчені, дуже самовпевнені молоді люди. Третій - невисокий, кремезний, чорний, як жук, з франтуватий вусиками, кинувся до нас назустріч. Мабуть, це і був власник пансіонату Боровський.
- Вітаємо, вітаємо! - метушився він навколо нас і пхав для потиску свою спітнілу м'яку долоню. - А ми вже зачекалися.
Мабуть, він і Баксу не сподобався, так як той одразу осадив його, задавши нетактовне з властивим йому вельми специфічним гумором:
- Як називається цей пансіонат? - з невинним виглядом поцікавився Арт.
- «Альбатрос», шановний, «Альбатрос».
- А мені здалося, що ми ступили під покров «Синьої Бороди».
Він мав намір ще щось додати, але в цей час до мене підійшов слідчий і, віддавши честь, почав було рапортувати. Я жестом зупинив його.
- Відставити, поручик. Де постраждала?