Волан-де-Морт був мертвий, але йому пощастило набагато більше, ніж Гаррі. Той повільно помирав на колінах Герміони, а вона нічого не могла зробити. Яким чином йому вдалося вбити Поттера - залишилося загадкою. Не могла ж любов матері зникнути? Це було б неправильно.
В останній сутичці їм вже втрачати теж не було чого. Все, що можна було втрачено назавжди. Будинок, сім'я, батьки, опікуни та навіть двоюрідний брат, за яким Гаррі нудьгував. Рон лежав поруч зі Снейпом. Вони померли в середині бою. Герміона і Гаррі були тут одні, одні в темному лісі.
Гегрід повинен був виїхати в міністерство магії, тільки не зрозуміло навіщо. Йому надіслали сову приблизно годин шість тому, за годину до нападу. Макґонеґел випарувалася, ніби її й не існувало, але як з'ясується пізніше вона в полоні.
Повільно проводячи рукою по кучерявим волоссям свого друга, вона в сотий раз просила вибачення.
- Гаррі, я так перед тобою винна, - вона дивилася в ці очі, не в силах відвести погляд. Грейнджер не могла повірити, що дивиться в них останній раз. Серце стиснулося, а по щоці скотилася сльоза. - прости мене. - шепотіла дівчина. - моя сила зникла, я не можу тобі допомогти. - вона немов говорила сама з собою.
Адже якби Гаррі прикрив собою Герміону, то вона лежала б поруч з іншими. Поттер направив всю свою силу прямо на Волан-де-Морта. На жаль, це його не врятувало. Дві блискавки зіткнулися один з одним і стався потужний вибух, в ході якого загинув головний лиходій і поранений Гаррі.
- Не слід особливо виправдовуватися - хрипко відповів Поттер, дивлячись в карі очі одного. - я не хотів, що б ти загинула. Обіцяй, - він говорив серйозно, незважаючи на те, що через пару хвилин він покине цей світ, але як же йому цього не хотілося. - обіцяй мені, що ти будеш жити! Незважаючи на всі труднощі. Адже тільки мені і йому, - хлопець вказав на темного лорда, - відома його мета. Ти.
- Ні, - прошепотіла Грейнджер і замахала головою в різні боки. - Не може бути. - на її обличчі вже растілалісь солоні доріжки. Серце стиснулося. - Цього не повинно було статися. Розумієш, не повинно. - схопила міцно за руку. - Чому ти відразу мені цього не сказав? Як і че-му? - по складах.
Зціпивши зуби, вона ледве стримувалася, щоб не разплакаться. Серце ще більше стислося. Душа боліла. Дівчина змахнула зі щоки сльозу.
- Не міг, - відповів Гаррі, - знаючи тебе, ти б кинулася сама в лапи. - далі тиша.
Зіниці розширилися. Цього вона боялася найбільше. До горла підкотився ком. Вона потьопала Гаррі по щоках, але він не відгукувався. Дихання припинило своє існування, а очі залишилися розкритими.
- Гаррі, - прошепотіла Герміона, дивлячись в осклілі очі дорогого і близької їй людини. - Гаррі! - більш впевнено вимовила Грейнджер. - Гаррі!
Відповіді не було і не буде. Він став як і всі інші, що знаходяться в цьому лісі. Кентаври пішли з цього лісу місяць назад, а якщо бути точніше їх прогнали, тільки хто? Це така ж загадка.
Руки судорожно тремтіли. Герміона приречене видихнула. Вона не помічала як сльози текли струмком з очей. Провівши рукою по обличчю Поттера, вона відпустила його оледевшую руку.
Дівчина подскачіл на своєму ліжку. Проморгавши кілька разів, вона зрозуміла, що їй це не наснилося. Адже озирнувшись себе вона помітила на плечі шрам у вигляді блискавки, як у Поттера. Грейнджер знепритомніла в лісі, а приніс її в лазарет один з решти там кентаврів.
В голові крутилися лише слова, останні слова Поттера:
Обіцяй мені, що ти будеш жити! Незважаючи на всі труднощі
Притиснувши до себе плюшевого слоника, що стоїть поруч з ліжком, на тумбочці.
- Я буду жити, - прошепотіла і подивилася на білосніжний стеля. - я обіцяю.