І. А. Бунін «Все море - як перлове зерцало»
Все море - як перлове зерцало,
Бузок з відливом молочно-золотим.
В дощі західному веселка сяяла.
Тепер запашний над сакль тонкий дим.
Он чайка села в бухті скелястій, -
Як поплавок. Злітає іноді,
І видно, як струею сріблястою
Збігає з лапок рожевих вода.
Біля берегів у воді застигли скелі,
Під ними світить рідкий смарагд,
А там, далеко - і перли, і опали
За золотистим Яхонт течуть.
І. А. Бунін «Високо в просторі неба»
Високо в просторі неба,
Все сяючи білизною,
Вийшло хмарка на полудень
Над рівниною на водянку.
З боліт воно повстало,
З холодного туману -
І замлело, засяяло
У синій стали океану.
- Чи не для того ти виникло,
Щоб у вічному відбитися?
Чи не для того вгору прагнуло,
Щоб під сонцем розчинитися?
Вийшло хмарка високо,
Стало тонке, наскрізне,
Посміхнулося самотньо -
І згасло в яскравому спеці.
І. А. Бунін «Високо повний місяць стоїть»
Високо повний місяць стоїть
В небесах над туманною землею,
Блідим світлом луки сріблить,
Напоєні білою імлою.
У білій імлі, на широких лугах,
На пустельних річкових берегах
Тільки чорний засохлий очерет
Так верхівки вербою розгледиш.
І річка в берегах трохи видно.
Десь млин глухо шумить.
Спить село. Ніч тиха і бліда,
Високо повний місяць стоїть.
І. А. Бунін «Гасне вечір, даль синіє»
Гасне вечір, даль синіє.
Сонечко сідає,
Степ та степ кругом - і всюди
Нива колоситься!
Пахне медом, зацвітає
Біла гречка.
Дзвін на вечірню з села
Долітає тихо.
А вдалині зозуля в гаю
Повільно кує.
Щасливий той, хто на роботі
В поле заночує!
Гасне вечір, сховалося сонце.
Лише захід червоніє.
Щасливий той, кому зорею
Теплий вітер віє;
Для кого мерехтять лагідно.
Світяться з привітом
У темному небі темної ночі
Зірки тихим світлом;
Хто втомився на ниві за день
І засне глибоко
Мирним сном під зоряним небом
На степу широкого!