Не знаю чи можна назвати той час щастям
Але якщо б життя моя потрібна тобі була
Я віддав би її і не запитав
Навіщо. Тобі. Вона.
А життя розпорядилося інакше.
І час розлучив нас.
Ти знову блищати красою своєї,
А я знову годую клопів в Хрестах.
Крізь пелену негараздів я ясно бачу
Твій блиск в очах і сльози на щоках.
Коли тобі бувало дуже важко
За мій характер за неприборканий мою вдачу
А за вікном сніжок тихенько сипле
Неначе час повертає в спять
Знову тайга, лісоповал, морози
І скільки чекати, коли прийде весна
А життя розпорядилося інакше.
І час розлучив нас.
Ти знову блищати красою своєї,
А я знову годую клопів в Хрестах.
Крізь пелену негараздів я ясно бачу
Твій блиск в очах і сльози на щоках.
Коли тобі бувало дуже важко
За мій характер за неприборканий мою вдачу
Хоч балом в ньому своєї долі я не був
І прілескательних хрестів пізнав сповна
Але ні про що так гірко не шкодую
Як то, що пізно зустрів я тебе
Хотів би бачити я тебе щасливою
І щоб ніщо не затьмарювало життя твою
А що на мене і так я вдячний
За ту любов, що ти дарувала мені.
Що мені Сказати, долі я вдячний
За ту любов, що випробував до тебе
Крізь пелену негараздів я ясно бачу
Твій блиск в очах і сльози на щоках
А за любов долі ми вдячні
Яка живе у нас в серцях.