Історія українського танцю
Славна Україна піснями, поетами, письменниками та, звичайно ж, танцями. Перші танці виникли як прояв емоційних вражень від навколишнього світу. Танцювальні рухи розвивалися як імітація рухів тварин, птахів, а пізніше - жестів, що відображають певні трудові процеси. Спочатку танець, як і пісня, виконував магічну роль, тому серед календарно-обрядових танців збереглося багато елементів з язичницьких часів.
Говорячи про українських народних танцях, слід зазначити, що часто один і той же танець у різних місцевостях може мати різні назви. Наприклад, такий відомий нині український танець як «Гопак» має інші назви: «Гоцак», «Козак», «Козачок», «Тропак» та інші. Танці отримують назви в силу різних причин. Наприклад, що це за слово часто вживається в пісні, під яку виконують танець.
Крім назв танців, у народі існує ряд назв танцювальних рухів. Василь Верховинець записав кілька з них: «доріжка», «навприсядки», «навпрісядка», «віхіляси», «бачиш, як заплив» (пізніше названа «плетінка»), «ось озирається», «ось загріба», «плазунец» . Зараз відомі й інші народні назви рухів: «гопак», «витинанка», «підскоки», «підтупи», «дрібні скока», «тропаки», «закрутка», «голубці» і ін.
Переважна більшість українських танців побудовані на одних і тих же рухах, які були визначені національним темпераментом, місцевим українським колоритом, одягом і т.д. За характером музики і рухів українські народні танці можна розділити на три групи:
1. Метелиця, гопак, козачки;
2. Коломийки, гуцулькі, Верховина,
3. Польки і Кадриль.
На Україні і за кордоном візитною карткою танцювального мистецтва є «Гопак», який з'явився на початку 20 століття. Такої популярності сприяло, насамперед, використання даного танцю в спектаклях видатних українських театральних режисерів в Києві, Одесі та Харкові. Спочатку фольклорний гопак був переважно сольним чоловічим танцем, в основі якого лежала імпровізація. На думку дослідника козацьких танців Вадима Купленіка попередником гопака був танець «Козак», і лише внаслідок заборони Катериною II самої назви стану «козаки» і подальших цензурних утисків танець змінив назву. Про велику популярність «Козака» ще в 17 столітті свідчить його поширення не тільки в Україні, але і в Польщі, Московії (варіант «Козачок») та інших європейських країнах. Так у Франції в 60-70-х роках 17 століття був відомий український танцювальний театр під назвою «Па де Козак»
Особливе місце серед чоловічих танців належить ритуальному військовому танцю «Аркан», який танцювали війни-козаки перед військовими виступами. Танець має перевірити на міцність і витривалість чоловіка-воїна, хто не витримував і розривав руки під час танцю, того проганяли з козачого кола. Ймовірно «Аркан» був своєрідною психологічною підготовкою до битви.
До сих пір етнографи не зібрав і не описали рівні все фольклорні танці українців. Перші докладні описи танців були переважно в літературних українських письменників: Григорія Квітку-Основ'яненка, Івана Котляревського, Тараса Шевченка, Івана Франка, Івана Нечуй-Левицького, Миколи Гоголя, Марко Кропивницького та інших. Хоча письменники не ставили собі за мету зробити наукове дослідження танцю, але опису танцювального мистецтва українців, зроблено дуже ретельно і з художньою майстерністю, які можуть служити одночасно і цінним етнографічним матеріалом. Серед дослідників українського народного танцю в 20 століття можна назвати Василя Верховинця, Андрія Гуменюка, Андрія Нагачевського (Канада), Романа Герасимчука та інших.