У дослідженнях вчених Сибірського відділення АН СРСР, присвячених вивченню аборигенів азіатського півночі, вказується на разючу відмінність норм медико-біологічних показників оцінки здоров'я європейської та азіатської частини населення СРСР
[Казначеєв, Пахомов, 1984]. Однак в роботах Ш. Монтеск'є і його послідовників прагнення знайти об'єктивні причини відмінностей в кліматобіологіческіх факторах виглядало в надмірно спрощеною формою.
Таким чином, риси характеру Гельвецій зв'язував зі зміною політичного ладу, його свобод, форм правління. Він заперечував вплив географічних чинників на духовну структуру нації. Наукова концепція Гельвеція послужила основою розвитку знань про феномен національного характеру в подальших дослідженнях, присвячених вивченню проблем етносів. Їм було також сформульовано уявлення про деякому діапазоні социаль-но-політичних умов, характерних для тієї чи іншої нації, що в свою чергу і визначає національний характер, побут, культуру, традиції. Таким чином, прихильники двох напрямів по дослідженню етнопсихологічних проблем обґрунтовують наявність деякого діапазону характеристик, які, на їхню думку, є визначальними у формуванні національного характеру.
Однак в роботах Юма зустрічаються судження про характери різних народів, з присвоєнням одним народам рис мужності, іншим боягузтва і т.п. Ці стереотипи суспільної свідомості, не маючи наукового обґрунтування, виявилися вкрай живучими. Природно, що висновки, зроблені ним, багато в чому визначалися рівнем розвитку в той час наукових знань про народознавстві.
Істотний внесок в розвиток етнопсихологічних досліджень внесла німецька класична філософія кінця XVIII - першої половини XIX ст. Це перш за все роботи І. Гердера (1744-1808), І. Канта (1724-1804), Г. Гегеля (1770-1831).
Так, І. Гердер представляв погляди німецьких просвітителів. Інтерес до проблеми національного характеру в німецькому Про-заповітного був обумовлений розвитком інтернаціоналістичних економіко-політичних відносин, які актуалізували проблеми національної специфіки та міжнаціонального спілкування. У його роботах постулюється ідеї етнічної екології та вказується про схильність різних народів до життя в конкретних кліматичних умовах, що дозволяє говорити про екологічну гармонії і способі життя. Він відстоював ідеї про єдність закономірностей історії суспільства і історії природи. Ідеї єдності розвитку призводять його до визнання взаємозв'язку культур і їх наступності.
Істотне місце в історії етнопсихологічних дослід-ваний займає спадщина І. Канта. У роботі «Антропологія з прагматичної точки зору» Кант дає визначення таких понять, як народ, нація, характер народу. Під словом «народ» він розуміє об'єднане в конкретному місці безліч людей, що становить одне ціле. Цьому безлічі або його частини, яка на увазі загального походження визнає себе об'єднаним в одне громадянське ціле, він дає визначення нації. Однак як в одному, так і в іншому визначенні не вказується сила, яка об'єднує безліч людей, що допускає досить широке трактування цього поняття, але не вказується можлива мінімальна чисельність даної множини. Характер народу визначається в його відношенні і сприйнятті інших культур. Якщо при-знається тільки характер свого народу, то Кант визначає це як націоналізм.
У другій половині XIX ст.
Особливу роль у вивченні національного характеру зіграло релігійно-ідеалістичний напрям російської громадської думки, представлене в роботах слов'янофілів, які створили свою соціологічну теорію. У цій теорії провідне значення надавалося російської самобутності і національної самосвідомості. Основна їх мета зводилася до визначення місця культури російського народу в системі культур навколишніх народів.
Національна програма слов'янофілів включала в себе визначення понять «нація», «народ» по відношенню до людства взагалі і індивіду, зокрема, якісну оцінку національних «ідей», національної сутності історичного буття різних народів, проблему їх взаємовідносин. Найбільш яскравими представниками цього напрямку були І.В.Крішевскій, ПЯ.Дані-левский, В. С. Соловйов, М. Бердяєв.