Ісламська загроза ісламський тероризм, про який нам щодня нагадують газет-ні

Ісламський тероризм, про який нам щодня нагадують газет-ні заголовки, це серйозна проблема, при цьому число залучений-них в нього фанатиків невелика. Його живлять внутрішні проблеми мусульманського світу, приниження (справжнє або уявне) з боку Заходу, а також доступність технологій насильства.

І все ж, чи представляє тероризм таку ж загрозу, яку представляло, наприклад, прагнення Німеччини до світового панів-ству в першій половині двадцятого століття? Або радянський експансіонізм другий його половини? Або підбурювання Мао до війни і революції, які повинні були охопити весь третій світ в 1950-і і 1960-і роки? То були виклики, підтримувані міццю і на-вимірювань великих держав, у яких часто були серйозні союзники і у яких існувала ідеологія, яка здавалася правдо-подібної альтернативою ліберальної демократії.

Розкол між сунітами і шиїтами - лише одне з багатьох раз-ності в ісламському світі. Крім конфлікту між шиїтами і сунітами є конфлікти між іранцями і арабами, жителя-ми Південно-Східної Азії і тими, хто населяє Близький Схід, і, що дуже важливо, між помірними і радикалами. Подібно до того, як розбіжності всередині комуністичного світу в результаті осла-били його загрозу, безліч різних видів ісламу підривають його здатність до згуртування в єдиного, монолітного ворога. Некото-які західні лідери говорять про єдиний світовий ісламському дві-жении, абсурдно змішуючи в одну купу чеченських сепаратистів в Росії, підтримуваних Пакистаном бойовиків в Індії, шиїтських збройових баронів в Лівані і сунітських джихадистів в Єгипті. По-справжньому проникливий стратег підкреслив б, що всі ці групи дуже різні - у них різні цілі, вороги і друзі. І по-цьому вони не можуть претендувати на те, щоб представляти іслам. І називати їх слід було б своїми іменами: це маленькі місць-ні банди невдах, які намагаються привернути до себе увагу варварством і нігілізмом.

Так, мають місце зіткнення, в які залучені радикалів-ні ісламські угруповання, але такі конфлікти швидше обусловле-ни місцевими умовами, ніж глобальними устремліннями. Так, хо-тя Північна Африка і живе в атмосфері безперервного тер-рора, особливо в Алжирі, основний тутешньої угрупованням являє-ся «Салафітська група проповіді і джихаду» (відома під французької абревіатурою GSPC), що бере участь в мають давню іс-торію конфліктах між алжирським урядом і ісламськими опозиційними силами, і її не можна розглядати исключитель-но крізь призму «Аль-Каїди» і антиамериканського джихаду. Те ж стосується і основного регіону, де деякий час назад «Аль-Каїда» набирала свою смертоносну силу, а саме регіону навколо аф-Гано-пакистанського кордону. Саме тут знаходиться ядро ​​«Аль-Ка-іди», якщо таке ядро ​​взагалі має своє постійне місце. Це угрупування змогла зберегтися, незважаючи на всі зусилля НАТО, по-кільки вона пустила тут глибоке коріння ще за часів Антісовет-ської кампанії. Її союзник «Талібан» - це місцевий рух, через давна підтримуване пуштунами, впливовою етнічної груп-співай в Афганістані і Пакистані.

* Навіть якщо завтра буде зроблена якась атака, примітний той факт, що протягом останніх шести років ядру «Аль-Каїди» не вдалося ор-ганізовать жодного вибуху. - Тут і далі прим. авт.

щоб осучаснити мусульманський світ, але ті, хто прагне до змін, вже не відчувають перед ними страху. Нарешті прийшло розуміння, що, незважаючи на всю риторику медресе і ме-четей, лише мало хто хоче жити так, як наказує «Аль-Каїда». А ті, хто хотів колись так жити, в Афганістані чи, в Іра-ке, стали самими лютими її опонентами. Модель світу, по-строєна за законами ісламського фундаменталізму, це не порада-ський соціалізм і навіть не фашизм 1930-х - не існує жодне-го суспільства, яке дивилося б на неї із захопленням.

На идео-логічному рівні ця модель не представляє конкуренції для західної моделі сучасності, і навряд чи є країни, які охоче її приймуть.

Ідеологічні сторожові пси так глибоко занурилися в до-кументи, пов'язані з джихадом, що не взяли до уваги реальні му-сульманскіе суспільства. Якби вони раптом прокинулися і подивилися свіжим поглядом, то побачили б і розчарування, і втома від фундаменталістів, і рух до модернізації (виконане дос-тоінств і гордості за свою культуру), і пошуки практичних ре-шений - а не масове прагнення до безсмертя через мученику-ську смерть. Коли мільйони мусульман вирушають у турпоїзд-ки, вони летять в Дубай, щоб подивитися на тамтешню суєту і вазі-льє, а не в Іран, щоб подивитися на семінарії. Меншість, що прагне до джихаду, - це реальність, воно існує, але дію-яття воно всередині товариств, де подібного роду активність становит-ся все більш непопулярною і недоречною.

Природно, все може змінитися, якщо великі терористів-етичні організації отримають в свої руки зброю масового знищити-вання. Ядерна атака призведе до масової паніки і більш широким руйнувань. Але отримати таку зброю набагато важче, ніж перед-представляється багатьом, а все більш активна діяльність Вашингтона в цьому напрямку робить придбання його практично неможливим. Біологічний тероризм може представлятися наибо-леї жахливим через простоту придбання біоматеріалів, але еф-ність поширення їх представляє значну складність, а драматичного ефекту, якого жадають терористи, може взагалі не бути. Ніщо зі сказаного вище аж ніяк не означає, що немає необхідності в антитерористичній діяльності, але куди більшого успіху можна досягти ретельної, виваженої і розумною політикою.

Люди без всяких розмов на цю тему вже зрозуміли, що кращої контртерористичної політикою є несприйнятливість до тероризму. Ефективність тероризму як військової тактики визна-виділяється реакцією роззяви. Якщо ми не лякаємося, вона не спрацьовує. І люди від Нью-Йорка і Лондона до Мумбаї і Джакарти осягають цей факт на власному досвіді, продовжуючи жити навіть в атмосфері невизначеності. Найбільш вірогідний сценарій - серія вибухів в транспорті в Сполучених Штатах - безсумнівно, викличе шок, але через пару тижнів його результати почнуть забуватися, а долговре-менниє наслідки взагалі можуть виявитися мінімальними. На великі, активні і складні суспільства - американська економіка оцінюється зараз в 13 трильйонів доларів - проблеми, виник-ли в окремих місцях, не матимуть жодного впливу. Сучасна Цивілізація, швидше за все, міцніше, ніж ми припускаємо.

Виклики держав-ізгоїв також реальні, але нам слід рас-сматривать їх у відповідному контексті. ВВП Ірану становить 1/68 від ВВП Сполучених Штатів, а його військові витрати -1/110 від витрат Пентагону *. Якби на дворі стояв 1938 рік, то тоді, як стверджують багато консерваторів, Іран був би Ру-миніей, а не Німеччиною. Економіка Північної Кореї ще більше Разлажен, країна знаходиться на межі банкрутства. Основна уг-троянда з боку Північної Кореї - і вона не дає уряду Китаю спати ночами - в тому, що країна може вибухнути ізнут-ри, заполонивши весь регіон біженцями. Хіба це сила? Ці країни можуть заподіювати великі незручності своїм сусідам, їх необ-обхідно контролювати і стримувати, але ми повинні постійно тримати в пам'яті просту думку: світ величезний, а ці країни -лише невелика його частина. Погляньте на Латинську Америку. Ве-несуела каламутить тут воду, але що це означає по суті? Основ-ні тенденції в регіоні визначає політика таких великих країн, як Бразилія, Мексика і Чилі, - а вони прагнуть до відкритому-тим ринкам, торгівлі, демократичного управління та ориенти-

* Зверніть увагу на термінологію: при настільки простий метод порівняй-ня сам по собі валовий внутрішній продукт (ВВП) являє собою дивно складну систему вимірювань. Хоча ціна на такі предмети міжнародної торгівлі, як, наприклад, Ipod або кросівки Nike, у всіх країнах приблизно однакова, ціна на товари, що не мо-гут перетинати кордонів - наприклад, на стрижку в Пекіні, - в розвиваючих-ся економіках набагато нижче . Тому порівнювати дохід, наприклад, в Ін-дії і в Великобританії не можна. І щоб підрахунки були акуратніше, мно-Гії економісти використовують такий вимір ВВП, яке вони називають «паритетом купівельної спроможності» (ПКС), що істотно збіль-чивает доходи країн, що розвиваються. Прихильники такого підходу гово-рят, що він краще відображає рівень якості життя. Однак коли справа ка--саєти такої матерії, як вихідна національна міць, вимір ВВП за ринковими валютними курсами має більший сенс. Неможливо ку-пити літак, профінансувати миротворчу місію ООН, заявити про доходи корпорації або надати допомогу іншій державі з по-міццю доларів, виміряних по ППС. Ось чому я в цій книзі в основ-ному буду підраховувати ВВП виходячи з ринкових валютних курсів.

рова на зовнішній світ. Саме такі тенденції, а не божевільні просторікування Уго Чавеса, визначають напрямок исто-рического розвитку.

Схожі статті