Жорстокість, черствість душ, змушує по кілька разів подумати підходити до тієї чи іншої людини з проханням або все ж не варто. Все не можуть бути один на одного схожі, але і кожного можна зрозуміти, почути, допомогти. Якщо людина за своїми переконаннями, вірі, життєвим поглядам дуже відрізняється від іншого, то все повстають проти нього. Але якщо є фізичні недоліки то, справа йде не краще, а в деяких випадках ще гірше. Знаходяться такі, які на безпорадності, а часом і не знанні закону людей заробляють собі не погані матеріальні засоби.
Люди з обмеженими можливостями в наш час не рідкість, але їх не зустрінеш в кафе, на вулицях, в громадських місцях. Вони більше проводять час вдома, ніж в суспільстві. А вони теж такі ж люди, просто природа забрала частину здоров'я у них, але душа таких людей з обмеженими можливостями може чистіше тих, хто повноцінно здоровий тілом.
Багато хто не замислюється над тим, що сьогодні він здоровий, а завтра може все обернутися, так що і від нього все відвернуться.
Людям навіть легше сказати слово «інвалід», ніж вираз «людина з обмеженими можливостями». А сама характеристика слів не тільки замінює одне слово на словосполучення, вона змінює ставлення і не так різко і боляче б'є по свідомості недоліків того, з ким розмовляють.
Суспільство згадує про них, коли настає їх дні: декада інвалідів, день білої тростини та інші. А вони живуть не тільки в ці «свої» дні, а й кожен день. Так само хочуть на роботу, намагаються допомогти суспільству.
Нам не потрібно вчиться у західних країн, як зробити життя цих людей більш комфортніше, суспільству потрібно відкрити душу, впустити їх з світ здорових людей і згадувати не лише з особливих днях, але самим робити крок на зустріч в будь-який день.