Фото: Володимир Крашевський
- Пане Володимире, що на ваш погляд послужило каталізатором Кримської весни?
- Якщо відкинути всі емоції і розповіді про Руський світ, то очевидно, що Росія не могла упустити Крим як військову базу. І в першу чергу я маю на увазі Чорноморський флот. Я впевнений, що на першому місці стояли геополітичні інтереси Російської Федерації. Коли стало зрозуміло, що з приходом українських націоналістів до влади договори про присутність російських військових в Криму будуть розірвані, потрібно було вживати заходів.
- Тобто за приєднання Криму до Росії потрібно дякувати українських націоналістів?
- Тобто «Беркут» був готовий до подібного розвитку подій?
- Що значить подарували? Кого ви маєте на увазі?
- Відома істина, що у перемоги багато батьків, а поразка - завжди сирота, підтвердилася в черговий раз. У Кримській весни батьків стільки, що просто не злічити. Кожен другий звільняв аеропорт! Але ж очевидно, хто «приєднав» Крим. Моя особиста думка, що це заслуга російських Збройних сил, флоту і спецпідрозділів. «Беркут», ополчення і все іже з ними - навіть не на другому місці стоять, набагато далі.
- А хто ж тоді на другому місці?
- Народ. Зрозумійте, російські спецслужби спілкувалися і домовлялися, але потрібно було, щоб саме місцеве керівництво приїжджало в ті ж українські частини. Потрібні були місцеві, яких знають, яким довіряють. Тому і я їздив до українських військових - розмовляти. Дуже велику роль зіграли звичайні люди, а не, як це прийнято вважати, «герої» народного ополчення.
- Але ж часто саме вони розповідають про свою роль у приєднанні Криму. І байкери ще. До речі, про них що думаєте?
- Байкери - окрема історія, вже перетворюється на анекдот. Мені так подобаються розповіді про те, що ні російська армія все зробила, що не спецслужби, а байкери! Коли в тому ж фільмі «Крим. Шлях на Батьківщину »повідомляється, що байкери захопили українського генерала, спланувавши операцію, - мені смішно. Я, наприклад, особисто знаю всіх, хто це робив. Це був ветеранський резерв крапових беретів Росії. І тільки потім там якимось боком виявилися байкери, а вийшло як завжди: хто встиг в камері похизуватися - той і герой.
Багато таких ситуацій було. І не тільки з кримчанами. Були й приїжджі з материка депутати, яким теж потрібно засвітитися, показати, що вони «в темі», і козацтва різні знову ж. Я не кажу, що всі вони були марними, я лише пояснюю, що серед них було і багато пройдисвітів, для яких Кримська весна стала стартовим майданчиком.
Окремо хочу сказати, що події в Криму сильно знецінили нагородну систему Російської Федерації. Такі нагороди, як орден Мужності, «За заслуги перед Вітчизною» вручалися тим, хто до мене особисто підходив зі словами: «Хлопців, якщо нас тут бити почнуть, ви хоч вийдете?» А потім я бачу цю людину з орденом. Ну як так! Невже не можна було перевірити заслуги того чи іншого «героя»? Хто взагалі ці нагородні підписував? Скажу більше, багато хто з орденоносців в даний момент у федеральному розшуку за різні кримінальні злочини.
Те ж саме про аеропорт. Хто його тільки не брав! Насправді спецназу внутрішніх військ України був відданий наказ висунутися туди на бронетехніці і тримати аеропорт до прибуття військових підрозділів з Києва. Вони приїхали на БТР-80, з озброєнням, упаковані в нову екіпіровку «по-важкого». До них відправився наш командир роти спецназу з двома бійцями, на звичайному УАЗику з наклейками «Беркут» і почав просто психологічно тиснути: «Якщо буде зіткнення, ми підемо проти вас. Наші принципи зрозумілі, а за що ви вмирати зібралися, за кого? »Вони розвернулися і на своєму БТРі поїхали в частину, в супроводі нашої машини. В аеропорту залишалися звичайні міліціонери.
- У всіх інтерв'ю і фільмах цю історію передають інакше.
- Як ви вважаєте, чи був можливий варіант, що Крим не перейде Росії?
- Напевно, всі силові структури стикаються з подібним?
- Ні не все. Ті ж співробітники «Беркута», які охороняли Мєшкова в 90-е, брали участь у подіях Кримської весни. Значить, ці люди і тоді вже були готові піти до кінця, просто обставини склалися інакше. Тоді в Росії не було лідера, готового взяти на себе таку відповідальність. Один діяч Крим подарував з панського плеча, другий пропив.
- Всі вони «відморозилися» і тримали нейтралітет до того моменту, поки не стало зрозуміло, що все - тепер ми в Росії. «Сокіл» (спеціальний підрозділ Управління по боротьбі з організованою злочинністю МВС України - прим. «Лента.Ру») нам кулемет дав. Винесли, поставили перед нами і двері закрили. Або ось вам ще історія про взаємодію: «Беркут» з Києва доїхав спокійно завдяки зраді і сливу інформації. Уявляєте, це був єдиний раз, коли це зіграло нам на руку. А справа в тому, що за наказом нашого командира полковника Абісова до Києва вилетіли бійці роти спеціального призначення з повним озброєнням і боєкомплектом. Зброя захопили і для своїх колег, які опинилися в Київській області як в капкані. На жодному блокпосту націоналістів наші автобуси затримувати не наважилися. У сімферопольській і севастопольської «Альфи» все пройшло не так гладко ...
А так, ще раз підкреслю, - тільки «Беркут» підняв російський прапор, всі інші силовики в цей час відсиджувалися. Ми вели переговори з командирами спецпідрозділів СБУ, МВС, ВВ МВС, ЗСУ про перехід на сторону народу або невтручання в разі загострення ситуації.
- А як відбувалося взаємодія з російськими військовими і спецслужбами?
Після цього ми працювали впритул. Вони розглядали нашу базу як місце, де можна буде сховатися в разі, якщо щось піде не так. Але все, як ми знаємо, пройшло благополучно.
Тут же, у нас на базі, був обладнаний штаб для російських військовослужбовців, офіцерів спецслужб. Вся інформація надходила туди. Перше, що нас попросили організувати, - зв'язок. Потрібно було поставити радіолокаційні станції в охоронюваних місцях.
Друге завдання - обробка інформації, що надходить нескінченним потоком. Наприклад, приходили люди, розповідали, що бачили десь підозрілу групу людей, і нам треба було це перевіряти. Пам'ятаю, приїхала людина звідкись зі степового Криму і розповів, що вночі бачили, як хтось йшов з ліхтариком, а за ним з вимкненими фарами їхав КамАЗ, з якого після діставали довгі ящики, схожі на зброю. І тепер всі ці озброєні люди знаходяться в недобудованому будинку, і треба терміново щось робити. Ну що, ми вже завели БТРи, приготувалися їхати, і в останній момент дізналися, що це свої.
Хочу зазначити, що ще до введення спецпідрозділів РФ в Криму, командиром нашого підрозділу Юрієм Миколайовичем Абісовим було організовано тісну взаємодію з громадськістю, козацтвом. База була підготовлена до оборони, а особовий склад та ветерани цілодобово перебували в стані бойової готовності, що послужило стримуючим фактором для провокаторів і екстремістів.
- Чи змінилися відносини між сімферопольським і севастопольським загонами «Беркуту» після вступу Криму до складу Росії?
- Ні, в цілому все залишилося як і раніше. У нас різний командування, адже статус Севастополя як був, так і залишився особливим. Напевно, якби цього статусу не було, ми б зустрічалися частіше, працювали б разом.
- А для самого кримського «Беркута» щось змінилося за ці три роки?
- По-перше, було прийнято рішення зберегти за підрозділом ім'я «Беркут». Сімферопольське і севастопольське підрозділи стали ОМОНом «Беркут», а рота спецпризначення, яка входила в сімферопольське підрозділ, - тепер СОБР.
Ну і, звичайно, потрібно розуміти, що в український період злидні була цілковита. Форму купували самі, щось дарували російські колеги. Не було ні озброєння, ні засобів захисту, з бензином проблеми. Зараз «Беркут» так «зарядили»! Я пам'ятаю, коли почалося постачання, люди сиділи за комп'ютерами і шукали, де замовити шафи, щоб було куди складати всю екіпіровку. Раніше з такою проблемою не стикалися - був один маленький шафка на трьох, куди можна було кинути черевики й куртку. Тепер же є всі, від всіляких видів камуфляжів і шоломів до новітнього озброєння з оптикою і коллиматорними прицілами.
І якщо в армії якийсь мізерний відсоток людей повернувся на Україну, то у нас все співробітники підрозділу залишилися служити в Криму. Плюс в даний момент загони поповнилися хлопцями з материкової частини Росії, багато з яких з бойовим досвідом.