Основною причиною глибоких трансформаційних процесів, через які проходить сьогодні більшість цивілізованих країн, є різко прискорився прогрес знань і внаслідок цього - поступовий перехід до нової техніко-економічної парадигми суспільного розвитку. Один з основоположників сучасної економічної теорії К.Фрімена вважає, що «сучасне зміна парадигми можна розглядати як зрушення від технології, заснованої головним чином на вкладенні дешевої енергії, до технології, заснованої переважно на дешевих вкладеннях інформації, почерпнутих з успіхів в мікроелектроніці і телекомунікаційної технології» . [87]
Важливість наукових знань в сучасному суспільстві настільки велика, що дві раніше самостійні складні системи «наука» і «виробництво» об'єднуються в єдину, більшу систему «наука - виробництво». Остання являє собою складну що еволюціонує систему з високою інтенсивністю накопичення і застосування нових знань.
У подібній системі учасникам економічного життя необхідно все більш інтенсивно вчитися, оскільки підвищується рівень необхідної від них трудової віддачі. Зростає потреба у висококваліфікованих працівниках, які володіють різносторонніми навичками і підвищеними здібностями до швидкого навчання та адаптації. Від менеджерів і найманих працівників потрібні все більші пізнавальні можливості, економіка стає все менш «машинно-інтенсивної» і все більше «знання-інтенсивної». [88]
У подібній економіці відбувається зрушення від чисто технічних навичок до інтелектуальних. Це закономірно призводить до зростання ролі освіти і освітньої системи, в результаті чого виникає нова велика і складна система «наука - виробництво - освіта». Однак об'єднання всіх трьох складових відбувається без знищення унікальності кожної з підсистем, а передбачає їх тісний контакт.
Сучасне суспільство потребує постійно розширюється притоці нових продуктів, технологій, ідей. Швидко оновлюються наукомісткі технології вимагають не безликих, бездумних виконавців у конвеєра, а творчо мислячих, активних фахівців, постійно поповнюють свої знання для прискореного освоєння нових поколінь техніки і виробничих процесів.
В результаті традиційна концепція навчання і освіти, що базується на передачі суми знань, умінь і навичок, змінюється новою, що висуває на перший план формування здібностей їх самостійної творчості. Навчання з'єднується з продуктивною працею і пошуковою діяльністю, а процес утворення триває постійно протягом усього людського життя.
Це означає, що підготовка фахівців, особливо вищої кваліфікації, ведеться не тільки на лекціях в університетських аудиторіях, а й при їх практичній роботі в дослідних підрозділах, інноваційних фірмах, які виробляють високотехнологічну продукцію. Інтеграція науки, освіти та інноваційної діяльності - один з вирішальних факторів розвитку економіки і суспільства, заснованих на знаннях.
Так виникли і розвиваються дві тенденції професійної освіти, характерні для епохи переходу до постіндустріального суспільства: інтеграція всіх його рівнів (початкової професійної, середньої професійної, вищої професійної, післявузівської професійної підготовки і перепідготовки) і розвиток системи багатоступінчастого професійної освіти, а також різні форми виробничо навчання у ВНЗ, коли протягом всього періоду підготовки або починаючи з часу спеціалізації студенти низку ють навчання з роботою в наукових і виробничих підрозділах університету.
Інтеграція науки і освіти має виняткове значення для забезпечення їх конкурентоспроможності. Саме якість приходять в академічні та галузеві наукові організації нових поколінь фахівців визначає рівень подальших наукових досягнень та їх можливий прикладної потенціал. Інтеграція сприяє не тільки активної участі викладачів вузу в дослідницькій роботі, але і дозволяє створити професійно-освітні програми та надати лабораторне обладнання, що відповідають сучасному стану науки. При цьому створюється можливість участі учнів у виконанні досліджень з актуальної тематики, що перетворює одержувані ними знання в інструмент нового цілеспрямованого пізнання. Одночасно це дозволяє учням бути учасниками процесу відтворення і розвитку великих науково-педагогічних шкіл. В результаті майбутні дослідники вже на ранніх стадіях підготовки знайомляться з різними аспектами організації наукової творчості, включаючи складні взаємодії, необхідні для вирішення великих комплексних завдань.
Структурною основою освітньої та наукової діяльності класичного українського університету є його кафедри. При кафедрах створюються навчальні і (зазвичай порівняно невеликі) науково-дослідні лабораторії, тематично пов'язані з напрямом освітньої роботи колективу кафедри. Кафедри об'єднуються в факультети, що забезпечують підготовку по деякому спектру (досить близьких) спеціальностей. Крім ведення загальних дисциплін, навчально-науковий комплекс ( «випускає») кафедри в цілому забезпечує також спеціалізацію студентів старших курсів в рамках тієї або іншої спеціальності або напряму, підготовку аспірантів і докторантів, проведення наукових досліджень.
У ряді українських класичних університетів для вирішення великих комплексних проблем створені науково-дослідні інститути. При цьому вони або входять до складу відповідного за профілем факультету, або підпорядковані безпосередньо керівництву вузу (зазвичай з правомочностями юридичної особи).
Кафедри вузу і відділи (або лабораторії) НДІ вузу є тією основною формою, в якій відбувається становлення і розвиток науково-педагогічних шкіл, що визначають (в кінцевому рахунку) навчально-науковий потенціал університету. Тому при організаційні заходи щодо налагодження взаємодії навчально-наукових підрозділів враховується не тільки творчий характер роботи таких груп, а й особлива роль їх лідерів.
По суті, відбувається становлення колективу, всі (або майже всі) члени якого ведуть і наукову, і педагогічну роботу в рамках загального навчально-наукового поля.
Таким чином, багато українських класичних університетів мають значний позитивний досвід організації підготовки кадрів на базі наукових досліджень.
У вищій школі сьогодні зосереджено понад 60% від загального числа докторів і кандидатів наук. Основне завдання сьогодні - перетворення цього потужного інтелектуального потенціалу в інтелектуальний капітал, здатний приносити його власникам реальний дохід, який дозволить суттєво підвищити якість діяльності та конкурентоспроможність українських університетів.
Один із шляхів вирішення цього завдання - реальна інтеграція в рамках університету освіти, науки та інноваційної діяльності.
Це дозволить підвищити рівень навчання студентів через освоєння ними не тільки теоретичних знань, але і дослідницьких та інноваційно-підприємницьких навичок, підняти статус професорсько-викладацького складу за рахунок комерціалізації їх інтелектуальних розробок, на отримані від цього кошти поліпшити матеріально-технічну базу викладання і науки, використовувати виробничу базу співпрацюють з університетом підприємств в навчальних та дослідницьких цілях, підвищити престиж університету в цілому як не те ько постачальника кваліфікованих кадрів, але і розробника високих технологій.
Трансформація характеру і змісту освіти призводить до відповідної трансформації структур організації і управління університетів. Крім традиційних підрозділів - кафедр. Створюються також підрозділи, що забезпечують функціонування університету як єдиного господарського комплексу (від маркетингових відділів до ремонтних служб).
Можна сказати, що сучасний університет - це вже не тільки вища професійна школа, орієнтована на підготовку висококваліфікованих фахівців з глибокої професійної та фундаментальною підготовкою, і центр фундаментальних наукових досліджень, а складна багатопрофільна структура, органічно поєднує в собі освітню, наукову та інноваційну діяльність і вносить реальний внесок в підвищення регіональної і національної конкурентоспроможності.
В результаті багаторічних зусиль ряду вузів в країні вже з'явилося кілька великих навчально-науково-інноваційних (навчально-науково-виробничих) університетських комплексів, що включають в себе як освітні заклади різного рівня (інститути, коледжі, ліцеї, структури післявузівської і додаткової освіти), так і малі і середні інноваційні підприємства, інноваційно-технологічні центри, технопарки, дослідні і проектні організації, об'єкти інноваційної інфраструктури. В результаті досягнуті такі важливі результати, як підвищення якості освіти на базі інтеграції навчальної, наукової та інноваційної діяльності, зосередження всіх етапів інноваційного циклу в рамках контрольованих вузами інноваційних структур (що зменшує час розробки, знижує витрати і підвищує рентабельність діяльності), консолідація зусиль вузів, регіональної влади та зацікавлених підприємств і організацій в активізації інноваційної діяльності в регіонах.
Останнє є особливо важливим. У сучасній політичній та економічній ситуації університети повинні активно налагоджувати зв'язки з місцевою владою і бізнес-спільнотою, причому не тільки в плані пропозиції своєї інтелектуальної продукції, але і в плані формування попиту на неї. Формувати інноваційну культуру і стимули - одна з першочергових задач українських університетів як центрів виробництва і поширення знань. Саме вищі навчальні заклади через свій головний продукт - кваліфікованих фахівців - можуть найбільшою мірою впливати на суспільство, прищеплюючи певну культуру і систему цінностей.
Але треба мати на увазі, що для повноцінної реалізації цього завдання вища школа повинна сама виробити у себе таку культуру. Розвиток у наукових і педагогічних працівників прагнення до професійного та особистісного самовдосконалення, творчого мислення, широті і гнучкості сприйняття світу - неодмінна умова формування цих якостей і у студентів.
Одним із шляхів професійної і творчої самореалізації працівників вищої школи може стати активізація вузівського науково-інноваційного підприємництва. Відкриття викладачами та науковими співробітниками власної справи з метою перетворення своїх наукових ідей в комерційно прибутковий ринковий продукт та залучення до цього студентів в якості молодшого персоналу - один з ефективних способів інтеграції навчальної, наукової та інноваційної діяльності. Особливо широкі перспективи тут у молоді, яка не обтяженої вантажем старих звичок і норм. Крім того, надання молодим вченим можливості забезпечити гідне життя за рахунок інтелектуальної праці може допомогти вирішити проблему відтоку кадрів і старіння кадрового складу вищої школи.
Мабуть, вперше за весь період історії сучасної цивілізації знання з феномена суто духовного життя перетворилося в дієвий інструмент досягнення високої економічної ефективності та підвищення якості життя. Університети ж, як його головні джерела і розповсюджувачі, набувають функції опорних структур цієї нової економіки.