ІНФОРМАЦІЯ ЯК ОБ'ЄКТ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ ПІДПРИЄМЦІВ
1. Поняття інформації
2. Основні напрямки законодавчого
регулювання інформації. види таємниці
3. Порядок встановлення режиму комерційної таємниці
1. Поняття інформації
Термін "інформація" походить від лат. "Informatiо" - виклад, повідомлення, тлумачення.
Родоначальником окремого інформаційно-правового напрямку в юриспруденції є професор Венгеров. Він виділив такі основні ознаки інформації:
певна самостійність інформації по відношенню до свого носія;
можливість багаторазового використання однієї і тієї ж інформації;
невичерпність інформації при споживанні;
збереження переданої інформації у передавального суб'єкта (цим ознакою вона відрізняється від об'єктів речових прав).
Тут доречно навести відомий парадокс Бернарда Шоу: "Якщо двоє людей обмінялися яблуками, у кожного залишиться по одному яблуку, а якщо ідеями - то по дві ідеї".
2. Основні напрямки законодавчого
регулювання інформації. види таємниці
У ГК України норми про інформацію спрямовані в тому числі на забезпечення підприємницьких відносин.
Інформація є самостійним об'єктом цивільного права (ст. 128 ЦК України). Вираз "право власності на інформацію" юридично некоректно, оскільки інформація - це абстрактний, ідеальний об'єкт. У цьому полягає її основна відмінність від речей - об'єктів матеріального світу.
У ряді цивільних договорів передбачається обов'язок надання інформації (наприклад, покупцеві про товар - ст. 495; клієнтом - експедитору - ст. Ст. 840, 853; за договором комерційної концесії: правовласником - користувачеві - ст. 1031 ЦК України і т.д. ).
Обов'язок надання інформації передбачена в деяких організаціях (наприклад, в ВАТ - для загального відома - ст. 97; в господарському товаристві - кожному учаснику - ст. 67).
Особливе регулювання застосовується щодо трьох видів інформації:
відомостей, віднесених до державної таємниці;
конфіденційної документованої інформації;
До службової таємниці можна віднести будь-які відомості, відомі працівнику в зв'язку з виконанням ним своїх посадових обов'язків. Збереження в таємниці службової інформації часто не обумовлено її комерційною цінністю. Нерідко розголошення конфіденційної інформації допускають працівники, в чиї обов'язки взагалі не входить робота з даними відомостями (наприклад, обслуговуючий персонал). У тих випадках, коли законодавство встановлює особливі вимоги до її дотримання, прийнято говорити про професійну таємницю (адвокатської, лікарської, аудиторської, нотаріальної таємниці та ін.).
Слід відрізняти інформацію, здатну до охорони в режимі таємниці, від здібностей особи до корисної діяльності, тобто знань, навичок, умінь, які не можуть бути використані без нього. Наприклад, це ділові якості працівника - здатності виконувати трудову функцію з урахуванням професійно-кваліфікаційних і особистісних якостей. Використання своїх професійних навичок і вмінь навіть при роботі в іншого роботодавця не є порушенням конфіденційності.
3. Порядок встановлення режиму комерційної таємниці
Для визнання інформації комерційної або службовою таємницею необхідне одночасне наявність трьох ознак:
1) інформація становить дійсну або потенційну цінність в силу її невідомості третім особам;
2) до неї немає вільного доступу на законній підставі;
3) власник інформації вживає заходів до охорони її конфіденційності.
За незаконне отримання такої інформації передбачена відповідальність у формі відшкодування збитків. За змістом ст. 139 ГК України вина не є необхідним елементом відповідальності за незаконне розголошення інформації. Тут важливий сам факт діянь, пов'язаних з незаконним розголошенням, що спричинило за собою заподіяння збитків.
Об'єктивно комерційна таємниця з'являється в процесі виробництва конкурентоспроможного товару, який отримує переваги на ринку завдяки використанню корисних відомостей, невідомих конкурентам.
Більшість країн світу не мають спеціальних законів у сфері правової охорони комерційної таємниці (за винятком, наприклад, США). Як правило, регулювання здійснюється загальними нормами цивільного права і законами про припинення недобросовісної конкуренції. За нашим законодавством розголошення комерційної таємниці також є однією з форм недобросовісної конкуренції. І хоча не існує норм, що дозволяють перетворити інформацію в абсолютну таємницю, розглянемо порядок введення режиму комерційної таємниці відповідно до Федерального закону "Про комерційну таємницю".
Комерційна таємниця - це конфіденційність інформації, що дозволяє її власникові при існуючих або можливих обставин збільшити доходи, уникнути невиправданих витрат, зберегти положення на ринку товарів, робіт, послуг або отримати іншу комерційну вигоду. Зарубіжними синонімами нашого поняття "комерційна таємниця" є торговий секрет, секрет промислу, ноу-хау (know how).
Однак навіть при наявності названих ознак не будь-інформація може вважатися комерційною таємницею. Щоб зберігати таємницю, її володар зобов'язаний:
а) визначити перелік інформації, що становить таємницю (наприклад, шляхом видання наказу по організації або шляхом затвердження будь-якого локального акта);
б) встановити порядок поводження з цією інформацією і порядок контролю за його дотриманням;
в) вести облік осіб, які мають доступ до цієї інформації або яким вона була передана;
г) врегулювати договірні відносини з контрагентами та своїми співробітниками;
д) нанести на матеріальні носії гриф "Комерційна таємниця".
Не належать до комерційної таємниці:
1) установчі документи юридичних осіб, свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та індивідуальних підприємців;
2) відомості про майно державних і муніципальних унітарних підприємств, державних установ;
3) відомості про чисельність, склад працівників, оплату та умови праці, виробничий травматизм, наявності вакантних місць, заборгованості по виплаті заробітної плати;
4) інформація про порушення законодавства і факти притягнення до відповідальності;
5) інформація про умови конкурсів і аукціонів по приватизації;
6) відомості про доходи та майно некомерційних організацій;
7) відомості про осіб, які мають право діяти без довіреності від імені юридичної особи.
Законом не передбачено державної реєстрації прав на комерційну таємницю. У зв'язку з цим здається неправильною практика укладання ліцензійних угод про використання ноу-хау. Секрети фірми охороняються виключно в силу їх невідомості третім особам, ліцензія ж може бути видана, якщо відповідне право було зареєстровано. Наприклад, винахідник реєструє свої права в якості патентовласника і, отже, може укладати ліцензійні угоди на передачу патенту.
Природа комерційної таємниці виключає її публікацію, а потім передачу в суспільне надбання після певного часу, як у випадку з патентами. Держава не надає власникові комерційної таємниці тимчасову монополію, не проводить експертизу і не видає охоронний документ, що підтверджує легальну монополію. Право на комерційну таємницю - це тільки фактична монополія володаря відомостей. Держава надає лише охорону від несанкціонованого запозичення цієї інформації третіми особами.
В даний час практично в усі договори, укладені між суб'єктами підприємницької діяльності, включається застереження про захист комерційної таємниці або складається окремий договір про конфіденційність. При цьому співробітники, що працюють в рамках відповідного договору, дають персональні розписки про нерозголошення інформації. Як правило, режим конфіденційності діє не тільки протягом терміну договору, але і протягом певного періоду після його припинення (найчастіше протягом п'яти років).
Умови про нерозголошення інформації включаються також до трудових договорів з працівниками. Згідно ст. 57 Трудового кодексу України умова про нерозголошення охоронюваної законом таємниці може бути включено до складу істотних умов трудового договору. Відповідно до підп. "Б" п. 6 ст. 81 ТК Україна розголошення таємниці кваліфікується як одноразове грубе порушення трудових обов'язків (поряд з прогулом, появою на робочому місці в стані алкогольного сп'яніння) і є підставою для розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця.
Взаємовідносини працівника і роботодавця в сфері використання таємної інформації регламентуються ст. 11 Федерального закону "Про комерційну таємницю" наступним чином.
1. Працівник повинен бути під розпис ознайомлений з переліком інформації, що становить комерційну таємницю, а також з вимогами щодо її збереження та заходами відповідальності за її розголошення. Працівник має право в судовому порядку оскаржити незаконне встановлення режиму комерційної таємниці щодо інформації, отриманої їм при виконанні трудових обов'язків.
2. В період дії трудового договору з працівником має бути укладена угода про нерозголошення комерційної таємниці роботодавця і його контрагентів, яке діє і після припинення трудових відносин (тобто після звільнення). Якщо така угода не укладалася, працівник зобов'язаний зберігати в таємниці отримані відомості протягом трьох років після звільнення.
Таким чином, якщо було укладено окрему угоду, то термін дотримання конфіденційності може бути будь-яким, в тому числі і більше трьох років. У той же час закон не передбачає будь-яких грошових компенсацій працівнику за дотримання подібної "режимності", за винятком того, що доступ працівника до відомостей, що становлять комерційну таємницю, здійснюється з його згоди, якщо це не було спочатку передбачено його трудовими обов'язками.
За порушення, допущені в ході використання таємної інформації, крім звільнення до працівника можливе застосування і інших дисциплінарних стягнень (зауваження, догана).
Однак залишається невирішеною проблема пред'явлення цивільних позовів до працівників. Згідно ст. 238 ТК України упущена вигода стягненню з працівника не підлягає. Але розголошення комерційної таємниці, як правило, тягне за собою втрату будь-яких можливостей, а не заподіяння реальних збитків. Для того щоб говорити про збитки, потрібно, щоб комерційно цінна інформація була оцінена і значилася в бухгалтерській звітності організації в складі нематеріальних активів. Отже, наступ громадянської відповідальності працівників за розголошення таємниці практично неможливо.
Крім пред'явлення традиційного вимоги про відшкодування збитків і дисциплінарних стягнень, за розголошення комерційної таємниці можливе настання адміністративної та кримінальної відповідальності. Адміністративні штрафи застосовуються відповідно до ст. 13.14 КоАП України за розголошення інформації, доступ до якої обмежений федеральним законом. Кримінальна відповідальність настає відповідно до ст. 183 КК України за незаконне отримання і використання відомостей, що становлять комерційну, податкову та банківську таємницю.
ІНФОРМАЦІЯ ЯК ОБ'ЄКТ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ ПІДПРИЄМЦІВ 1. Поняття інформації 2. Основні напрямки законодавчого регулювання інформації. Види таємниці 3. Порядок встановлення режиму комерційної таємниці 1. Поня