Імпічмент в США
У США процедура імпічменту найчастіше стосується федеральних суддів. Однак США знають випадки, коли імпічмент намагалися оголосити президенту країни. Мається на увазі спроба імпічменту 42-му президенту США Б. Клінтону за лжесвідчення під присягою, яка, як відомо, успіху не мала. Втім, в історії США були і інші випадки реалізації зазначеної процедури. Так, ще в 1868 р до відповідальності в порядку імпічменту був притягнутий президент Джонсон, якого звинуватили в тому, що він, в порушення положень про продовження перебування на посаді, спробував звільнити з посади військового міністра Е. Стентона. Для залучення Е. Джонсона до відповідальності не вистачило семи сенатських голосів. Намір залучити до відповідальності в порядку імпічменту президента Р. Ніксона не було реалізовано, так як останній сам подав у відставку.
У більшості конституційних актів світу значна роль в процедурі імпічменту належить парламенту і найвищим судовим органам.
Щодо парламенту, то існує принаймні три основні моделі залучення їм до відповідальності вищих посадових осіб. Перша з них полягає в тому, що весь процес реалізації відповідальності президента проходить в парламентера після його закінчення можуть тривати процеси в судах загальної юрисдикції. Саме ця модель існує в Індії, де згідно зі ст. 61 Конституції право почати процедуру імпічменту належить як Народній палаті, так і Палаті штатів. При цьому якщо Народна палата 2/3 голосів починає процедуру імпічменту, то інша палата розслідує справу і більшістю в 2/3 голосів вирішує питання про винність президента.
Друга модель полягає в тому, що парламент або палата парламенту обмежуються висуненням звинувачення. Однак сама справа вирішується органом конституційної юстиції, які реалізують вже конституційно-правову відповідальність, зміщуючи главу держави. Такий стан, зокрема, передбачає ст. 61 Основного закону ФРН.
Відповідно до третьої моделі парламент або палата парламенту виступають лише як інстанції звинувачення, а справу про відповідальність вирішується судовим органом, спеціально створеним парламентом зі свого середовища. Причому цей орган реалізує не тільки конституційну, а й, у разі необхідності, кримінальну відповідальність, діючи вже як звичайний суд.
Як вже зазначалося, крім парламенту, значну роль в процедурі імпічменту грають суди, участь яких передбачає, по крайней мере, три основних типи процедур.
Виходячи з першої процедури, імпічмент ініціює парламент, потім справа президента, проти якого висунуто звинувачення, передається до вищого суду країни, де перевіряється конституційність самого звинувачення. Після цього рішення про відсторонення приймається знову-таки парламентом. Такий стан існує в республіках СНД.
Відповідно до другої процедурою справи через подібних звинувачень зазвичай розглядаються спеціально створеними судами країн. При цьому виключне право винесення обвинувачення перед таким судом має тільки парламент або одна з його палат. Крім того, парламент може відігравати важливу роль у призначенні членів такого суду. Так, згідно зі ст. 49 Конституції Греції президент не несе ніякої відповідальності за дії, вчинені ним під час виконання своїх обов'язків, за винятком державної зради або навмисного порушення конституції. У тому випадку, коли рішення про імпічмент приймається відповідним більшістю голосів від загального числа депутатів, президент Республіки постає перед спеціальним судом, який засідає під головуванням голови Ареопагу (Верховного касаційного суду). До його складу входять дванадцять суддів, що обираються шляхом жеребкування з числа представників і голів різних апеляційних судів. З моменту ж залучення до суду президент країни утримується від виконання своїх обов'язків.
Що стосується третьої процедури, то звинувачення глави держави розглядаються звичайним вищим судом країни. Звинувачення ж виносяться тільки парламентом. Така система існує в ФРН, де Бундестаг або Бундесрат згідно п. 1 ст. 61 Основного закону можуть висунути перед федеральним Конституційним судом звинувачення проти федерального президента.
Саме тому не можна не погодитися з думкою тих, хто вважає, що ". Близькість процедури імпічменту до судового процесу є ознакою правової процедури, яка гарантує найбільш об'єктивне розгляд навіть при наявності істотних політичних підстав" [1].
На відміну від імпічменту, який є варіантом, перш за все, юридичної відповідальності глави держави, в деяких країнах існує ще такий спосіб дострокового припинення його повноважень, як відгук. З його допомогою президент залучається до політичної відповідальності. Так, законодавство Австрії та Словаччини передбачає відкликання президентів цих країн за допомогою народного голосування.
У Словаччині вся процедура відкликання президента також проходить в парламенті - пропозиція про відкликання вноситься абсолютною більшістю всіх депутатів, а остаточне рішення про винесення питання про відкликання приймається більшістю в 3/5 голосів усіх парламентарів. Після цього відповідно до п. 1 ст. 106 Конституції Словацької Республіки голова Національної ради оголошує народне голосування про відкликання президента.
Если Ви помітілі помилки в тексті позначте слово та натісніть Shift + Enter