ІЛЛЯ МУРОМЕЦЬ ТА СОЛОВЕЙ РОЗБІЙНИК
Приїхав Ілля Муромець в темні ліси Бринські, бачить перед собою дивне диво: стоять поруч дев'ять дубів могутніх, вершиною в хмару небесне впираються; порожньо все кругом; глушину, багно непрохідна; біжить з цих страшних місць будь-яка тварина жива, від лиходія Солов'я-розбійника, що в дубах розлогих заліг, від людського ока ховається.
Почув Соловей тупіт коня богатирського, засвистів по-солов'їною, зашипів по-зміїному, зарявкал по-звірячому; кінь під Іллею зі страху на коліна припав.
Розсердився Ілля Муромець на свого бурушку:
- Ах ти, трав'яний мішок! Тільки і придатний ти вовкам на поталу! Чого боїшся? Невже не чув ніколи реву звіриного, шіпу зміїного?
Натягнув Ілля свій тугий лук; здійнялася розжарена стріла, догодила Солов'єві прямо в праве око, звалився Соловей з дуба.
Підібрав тут Ілля розбійника, прив'язав до цибулі коня і поїхав з ним в гніздо Солов'їний. Скорчив собі Соловей палати на диво з добра награбованого. Двір у Солов'я на семи верстах, обнесений весь залізним тином, на кожній тичинку по маківці, на кожній маківці по голові богатирської встромлений. Стоять за огорожею три тереми золотоверхі, сади їх оточують тінисті, зелені, квітами червоними прикрашені. Під кожним теремом вириті підвали глибокі; багато лежало в них срібла, золота, камінь дорогий, скатних перлів горами накладено.
Вийшла Соловйова дружина на широкий двір, дивиться в трубку підзорну, бачить даремна робота воно: їде чужий богатир, везе з собою її чоловіка до сідла прив'язаного.
Кинулася вона з горища в терем, розбудила дев'ять синів своїх.
- Встаньте, прокиньтеся, ясні мої соколи! Підіть в глибокі підвали, Отомкніте ковані скриньки: їде чужа людина, везе батька вашого, ременями до сідла прив'язаного; просите, моліть чужого богатиря, щоб відпустив на волю батька вашого; приготуйте подарунки багаті: срібла, золота, скатних перлів.
Не стали слухати матері молодецькі сини розбійника: надумали вони недобру думоньки:
- оберніть чорними воронами, заклюем Іллю Муромця, батька на свободу випустимо!
Вийшла старша дочка Соловйова, Полька, до воріт, вхопила підворіття в дев'яносто пуд, біля воріт чекає, причаїлася. Став Ілля в'їжджати у двір - замахнулася на нього Полька підворіття що було сили; відвів Ілля її руку легенький, потрапила підворіття в саму богатиршу, тут Польці і смерть прийшла.
Бачать дружина і діти Соловйови, що не в силах вони з Іллею боротися; принесли йому багатий викуп, просять, молять, щоб відпустив розбійника на волю.
Чи не послухав Ілля прохань їх, повіз Солов'я до Києва. Біжить кінь Іллі швидше сокола: ось вони вже і на Дніпрі річці, а перевозчіцей була тут старша дочка Солов'я, Катюша. Просить її розбійник:
- Дочка моя улюблена, Катюшенька, що не перевозив ти богатиря на іншу сторону: проси раніше, щоб відпустив він на волю твого батька-діда, - тоді перевезеш Іллю на інший берег.
Сліз тут Ілля зі свого бурушкі; в ліву руку взяв шовковий привід, а правою рве з коренем дуби міцні; намостіть з дубів міст міцний через Дніпро, сам перейшов і коня перевів.
Вийняв тоді Ілля з кишені шовкову батіг про семи ременях, каже перевозчіцей:
- Тепер ми з тобою, красна дівиця, розрахуємося!
Ударив раз Катюшу - з ніг вона звалилася; вдарив іншого - тут їй і смерть трапилася.
Був час після Служби Божої недільної, як приїхав Ілля Муромець до Києва до ласкавого князя Смелау, прямо на подвір'я великокняжий; прив'язав Ілля бурушку до стовпа белодубовому посеред двору, покарав бурушке якнайміцніше:
- Бережи, бурушка, як зіницю ока Солов'я-розбійника, щоб не пішов він із стремена булатної.
Увійшов Ілля в палати княжі, помолився образу Спаса Пречистого, віддав поклін на всі боки, особливим низьким поклоном вклонився князеві з княгинею, все виконав, як треба, по звичаю.
Ласкаво зустрів богатиря Сміла князь, звелів піднести йому чару зелена вина в півтора відра, став Іллю розпитувати:
- Розкажи нам, добрий молодець, якого ти роду-племені, щоб нам знати, як називати тебе, величати, яке тобі місце дати?
- Ласкавий князь, звуть мене Ільею Івановичем; родом я з міста Мурома. Приїхав я до тебе в Київ доріжкою прямоезжею, поспішав встигнути до заутрені, а й до обідні не встиг. Затримали мене справи важливі.
Кажуть князю бояри:
- Ласкавий князь! В очі тобі бреше богатир: адже дорога прямоезжая до Києва залягла ось уже тридцять років: не дає Соловей-розбійник ні проїзду, ні проходу жодній людині. Чи не випив чи добрий молодець по дорозі зайву чару зелена вина, що боляче расхвастался!
- Сонечко-князь! Тому я в дорозі і позамешкался, що очищав її від Солов'я-розбійника: самого Солов'я я привіз на твій широкий двір до сідла прив'язаного; чи не хочеш поглянути на мою удачу богатирську?
Тут піднялися з місць і сам князь і гості, побігли на подвір'я Солов'я дивитися. Став Сміла Солов'єві наказувати:
- зашипить-ка, Соловей Рахмановіч, по-зміїному, заграва по-звірячому.
- Чи не твій хліб, князь, їм; не тебе і слухаю.
Просить Сонечко-князь Іллю, щоб змусив Солов'я ревіти та шипіти.
- запекла у Солов'я уста, - каже Ілля, - кров'ю від рани запечаталися; вели, ласкавий князь, дати йому чару зелена вина в півтора відра.
Взяв Соловей чару однією рукою, випив за один раз, попросив ще чару пива п'яного та чару меду солодкого, закусив калачиком крупічатим.
І велів Ілля Солов'я засвистали в полсвіста.
Чи не послухався Соловей; зашипів, зірвали з усієї сили Солов'їну, оглушив в Києві весь народ право-славний, сам Сміла-князь до землі пригнувся, піднятися не може, прекрасна княгиня Євпраксія ледве жива від страху.
Каже Сміла Іллі:
- Уймі Солов'я - це жарти пішли погані!
Розправився тут Ілля з Солов'єм по-своєму за все справи його злодійські: схопив його за жовті кучері та вдарив про сірий камінь - з тим Солов'єві і кінець прийшов.
А Ілля заслужив собі честь, славу велику він мав і Сміла-князь затіяв новий бенкет на радощах, що немає Солов'я в живих і нікому більше мучити богатирів могутніх, ображати християн православних.
