Спочатку розповім про тих знайомих, хто вважає, що Путін - це осередок всіх його бід і всіх проблем в країні. З кількох людей я зробив збірний образ і ось що з цього вийшло.
Живе такий собі Іван. У нього є квартира, що дісталася від батьків, але в якій немає ніякого ремонту вже багато років. При цьому є дорога машина, на якій він їздить на роботу (ось вже 15 років), яку ненавидить всім серцем, але шукати іншу він не хоче - тут вже, ніби як, звик. Та й не особливо напружена робота: завжди можна піти раніше. У деяких підвидів Івана є навіть дружина і діти. Звідси виникає велика проблема: виявляється, в країні немає хороших дитсадків, шкіл і поліклінік.
Читає він тільки ліберальну літературу, де чорним по білому все пояснюють: верхи крадуть, грабують, купують будинки і вілли за кордоном, казна виснажена до межі, тут ще (Кавказ) Крим, який треба годувати. А ти, дурочек, плати податки, а доріг рівних як в Європі тобі не побачити. Ти кріпак. Ти - нікчема. Ніколи не будеш жити як в Європі. Це там цивілізація, а тут - не країна: ви, батенька, живете в сировинному придатку вищого суспільства. Змиріться.
І як вишенька на торті, найостанніше і жадане пояснення того, що відбувається навколо Івана, - все ж очевидно, винен президент. Кругом одні його ставленики, та дружки. Все під себе підім'яли, всю країну. Злодії. Ненавиджу. Ні доріг, ні перспектив. Коли вже його не стане щось? А то на цього вже нудно дивитися.
Іван також вважає, що замінити ні на кого, тільки тому, що одні сидять, а інших вже і в живих немає. І взагалі краще б країною тоді вже управляли американці або Ходорковський в кінці кінців. Все ж краще буде.
У Івана працює в голові проста логіка: хороший президент - хороші дороги, немає хороших доріг - значить президент поганий.
хороший Путін
А хто ж ті, кому наш президент подобається? Тут пласт набагато більш різноплановий.
По-перше, це люди які народилися до 70-х. Це люди абсолютно іншого мислення, іншої епохи. Це люди які знають, що таке повоєнний час, пережили брежнєвський застій, гарбочевскую перебудову, голодні 90-ті. Це люди, які мають за спиною багатий життєвий досвід. Їм є з чим порівняти нинішню життя. Їм є що розповісти про минуле життя.
Радянські люди жили і працювали на благо майбутнього своєї країни. Радянський народ був більш згуртований і це позначалося в усьому.
Люди тієї епохи беззастережно вірять президенту, довіряють всьому, що він говорить і робить. Для них дійсно настали спокійні часи. Їм не треба бігати в пошуках, де що дістати, або на що купити. Більш менш, але все ж є. Їм є з чим порівняти.
По-друге, це люди нового покоління народжені в 80-х або в самому кінці 70-х. Це цілий пласт тих, чия дитяча психіка була зачеплена гігантом під назвою Радянський союз. Багато з них встигли побути кілька років піонерами. Всі почали здобувати середню шкільну освіту будучи ще радянськими людьми, а вища уже будучи Украінанамі. Це ті, хто вважають, що якщо не лінуватися, багато працювати, не нити - то всього можна досягти. І, о диво, - це дійсно так. Хтось зробив кар'єру. Хтось став підприємцем. Хтось просто знайшов роботу своєї мрії. У всіх у них є цілі в житті. Вони намагаються все робити самі і не чекати, що хтось прийде і зробить все за них. Їм реально подобається Путін. Навіть ті, хто був аполітичний, тепер стали цікавитися політикою: як там у нас справи у зовнішній політиці, як там Крим.
Вони не звикли чекати доброго чарівника, який прилетить і вирішить всі їхні проблеми, вони звикли їх вирішувати самі.
Ще є ті, які просто хочуть вірити, що українські люди - це розумні й освічені громадяни своєї країни.
Всі отримують по своїй вірі: хто вірить, що в нашій країні хороший президент, - той і живе в хорошій країні. Всього-навсього не вистачає почуття гордості за нас усіх. За нашу країну. А далі буде простіше визначитися: який він - президент?
Підписуйтесь на наш канал в Telegram
Якщо помітили помилку, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl + Enter
Микола Гуськов ••
Леонід Виноградов ••