Активність особистості може виражатися також і в внима-ванні. Але увага може бути різним. Тому по-різному ви-ражает воно нашу активність. Нашу увагу може бути більш-менш свідомим. Наша особистість може в більшій чи меншій мірі підкорятися безпосереднім впливам оточуючих її раз-Дражену. Вибір нашої діяльності завжди залежить від нас самих. Але ми можемо бути в цьому виборі більш-менш пасивними. Відповідно до цього і наша увага відрізняється різними степу-нями і різними характерами активності: від майже повної пасив-ності до повної свідомості.
1. Крайню ступінь пасивності являє собою ту увагу, яку можна було б умовно назвати «змушений-ним». Але, кажучи про крайній ступінь пасивності, ми не повинні забувати, що і тут ми маємо прояв індивідуальної особистості, т. Е. Прояв своєрідне, залежне не тільки від сере-ди, а й від самої особистості. Так що і тут все ж позначається не тільки пасивність.
Причиною такого «вимушеного» уваги є перш за все надзвичайно сильні, інтенсивні подразнення. Гучний постріл, яскравий блиск блискавки, сильний поштовх - все це неминуче відірве нас від нашої звичайної діяльності і зас-тавіт звернути увагу на сильне роздратування. Сюди ж треба віднести роздратування не стільки інтенсивні, скільки ЕКСТ-пасивного, роздратування, що займають багато місця в просторі. Величезна пляма на стіні, хоча б і не дуже яскраве, привертає нашу увагу не менше сильно, ніж невелике, але яскраве пляма. Тривалість роздратування також може привернути нашу ува-гу. Слабкий короткий звук ми можемо й не помітити. Але якщо він триває досить довго, то мимоволі приверне нас. Осо-бенно це треба сказати не про безперервне, а про переривчастому раз Роздратування, то виникає, то зникаючий, то сильнішому, то послаблюється. Нарешті, об'єкт, що рухається привертає
нашу увагу сильніше, ніж нерухомий. Ми не помічаємо мухи, що сидить нерухомо на нашому столі. Але варто їй поповзти по столу, як ми мимоволі звертаємо на неї увагу.
Отже, до причин, що викликають найбільш пасивне нашу увагу, ми відносимо: інтенсивність, екстенсивність раздраже-ня, тривалість його, уривчастість і рух об'єкта. По суті ми завжди при цьому говоримо про відносну силі роздратування, так як слабке роздратування на тлі ще більш слабких може бути навіть помітніше, ніж сильне, але на тлі оди-наково сильних. Отже, основним тут буде принцип контрасту. Контрастом же в значній мірі пояснюється зауваження переривчастого роздратування. Мало того, ми можемо не помічати безперервно триває роздратування, наприклад шуму мотора, якщо до нього звикли. Але варто йому припинитися, як ми це відразу ж помічаємо. Контраст має велике значення. Але контраст в значній мірі залежить адже і від нас са-мих, від нашого ставлення до оточуючих подразнень. По-цьому і в пасивному увазі може іноді виявлятися не-яка наша активність.
2. Іноді увагу викликається відповідністю роздратування нашому внутрішньому стану - це коли ми помічаємо те чи інше явище внаслідок того, що воно так чи інакше затрагі-кість наші почуття, що воно підтримує або суперечить нашому бажанню, нашим потягам, нашим безпосереднім потребам. Коли нас мучить спрага, наприклад, то все пов'язаний-ве з питвом мимоволі буде залучати нашу увагу. Тим не менш, не відноситься до пиття, нами може і не помічатися, навіть не-дивлячись на досить значну інтенсивність його. Чи можемо ми тут говорити про цілковиту пасивність? Звичайно, ні. Нам ка-жется, що тут ще менше пасивності, ніж в першому випадку. Звичайно, і тут не можна говорити про повну активності.
Але, зрозуміло, ця активність цілком залежить від наших почуттів, що виникають мимоволі, часто недостатньо свідомо, залежить від мимовільного підпорядкування нас нашим безпосереднім пережив-ваниям. Враження захоплюють нас своїм безпосереднім інтересом, як би беруть нас в полон своєю привабливістю або непривабливістю, діють імпульсивно, поза нашою волею. Чи можемо ми говорити тут про повну активності? Ві-димо, і тут ще до неї дуже далеко. Але це увагу вже відмінно від «вимушеного», воно залежить від мимовільних влечу-ний і почуттів нашої особистості, воно якісно інше, ніж пре-дидущей, хоча все ще надзвичайно примітивне.
3. Немає повної активності і тоді, коли увага визна-лено цілком минулим досвідом, звичками, ланцюгом асоціацій. Ми вже знаємо, що ассоциационистов намагалися цілком звести активність нашої уваги до простого повторення того, що нам дано минулим досвідом, до простих асоціаціям на основі тимчасових або просторових зв'язків по суміжності. Ми знаємо, що Гербарт намагався визначити зміни в перебігу наших думок апперцепцією, т. Е. Повним визначенням ново-го рядом попередніх вражень і пов'язаних з ними ас-асоціації, «механікою» уявлень.
Звичайно, наші звички, наш колишній досвід можуть направити нашу увагу. Але це увагу ми все ж будемо вважати ще мимовільним. Тут немає поки повної активності, немає свідомий-ної волі. Коли ми звертаємо увагу на знайому нам подроб-ність, коли ми помічаємо роздратування незначною інтенсивності або роздратування, що не відрізняються скільки-небудь значної контрастністю, коли ми звертаємо увагу на ті враження, які не пов'язані з нашими безпосередніми потягами, з нашими почуттями, то тут ми часто-густо можемо побачити вплив нашого минулого досвіду. Цей досвід, звичайно, не ограни-чивается тільки нашими звичками, він пов'язаний з усією нашою діяльністю, особливо з професійною діяльністю. Минулий досвід в значній мірі організовує всю нашу діяль-ність в певному напрямку.
Безсумнівно, що минулий досвід впливає і на наше сприйняття. Вос-прийняття одного як фігури і іншого як фону, звичайно, в набагато біль-ший мірою залежить від попереднього досвіду, ніж від чисто зовнішніх властивостей сприйняття, ніж від зовнішньої «структури» зорового поля. Ми мо-жем віднести роль минулого досвіду також і до інтересу. Нам інтерес-но все те, що пов'язано з минулим досвідом, що може бути зрозуміло на підставі того, що ми вже знаємо. Але на противагу асоціації-ціоністам і Гербарту ми будемо говорити, що нам цікаво не те, що старо, а то, що ново. Однак це нове пов'язано зі старим. Воно осно-ють на ньому, воно розширюється, поглиблює, збагачує його. Ми мо-жем у всіх цих випадках говорити вже про значно більшою і ка-кількісний іншої активності, ніж при вимушеному, емоційному або звичному уваги. Але все ж і тут ця активність не висловлює-ся повністю. Вона колись позначалася при сприйнятті матеріалу, його переробці та його запам'ятовуванні. Наш колишній досвід був колись цілком свідомим. Але тепер вже немає цієї свідомості. Вона тепер не проявляється прямо. Ми можемо, отже, у всіх цих випадках говорити, що наше минуле панує над нами, а не ми пануємо над ним.
4. Але крім цих трьох видів уваги ми можемо говорити про зовсім особливий вид, про зовсім особливих причинах напрямки нашої уваги. Адже ми можемо направляти нашу увагу не тільки на те, що нас безпосередньо залучає, а й на те, що хоча нас ніби й не привертає, але що пов'язано з свідомо поставленими нами собі цілями, що пов'язане з нашою свідомою діяльністю, що пов'язано з нашою волею. Ми змушуємо себе направляти нашу увагу на те, що нам треба, на те, що ми повинні виконати у згоді з поставленими собі планами, на те, чого вимагає наш труд. Ми вже знаємо, що «протягом усього часу праці необхід-ма доцільна воля, що виражається в увазі» 2.
Це уваги не схоже ні на яке інше. Воно принципо-но відмінно від мимовільної уваги, хоча веде своє від-ходіння від нього і при цьому, згідно з Рібо, використовує механізм мимовільного уваги ". Це увага повинна своїм виник-Новен і розвитком праці. Ця увага дійсно в повній мірі показує активність особистості .
Ми говоримо, що довільне увагу є акт нашої волі. Ми говоримо, що наша активність виражається в нашій волі. Ми розуміємо під волею свідоме прийняття рішення і исполне-ня його. Як би не був елементарний і простий вольовий акт, він припускає-лага свідоме уявлення мети і плану дій. Вироби, вільне увагу передбачає це свідомість мети і планірова-ня наших вчинків. Активна увага виражається в целесо-образному напрямку нашої діяльності в певне русло.
Однак ми не вважаємо, що і прийняття рішення, і виконання його визначаються невідомо звідки взялися бажаннями як конеч-ними причинами. Звичайно, наші бажання і наші наміри являють-ся безпосередніми причинами нашого активного уваги. Але ми
Маркс К. і Енгельс Ф. Соч. т. 23, стор. 189.
Рибо Т. Психологія уваги. СПб. 1892 стр. 28-29.
повинні йти далі і з'ясувати причини, що викликають ці бажання і ці наміри. Ми вважаємо, що цими причинами є також наші потреби. Однак ми маємо тут справу з потребами осоз-наннимі, з враженнями, які ми осмислюємо і до виконання яких ми свідомо прагнемо. Інакше кажучи, ми вважаємо, що ми маємо тут справу з нашими прагненнями. Ці прагнення суть результат всього розвитку і виховання, результат усього життя лич-ності.
5. Але як це не дивно, ми можемо говорити ще про один вид уваги, що не співпадає повністю ні з довільним, ні з мимовільним увагою. Справа в тому, що коли ми заинтере-совиваются роботою, яка нас спочатку ніби не при-тися, тоді не потрібно або майже не потрібно більше волі-вих зусиль для продовження цієї роботи. Якщо спочатку ми насилу бралися за неї, наприклад за читання важкою книги, то чим більше ми вчитуємось в книгу, тим більше вона починає нас за-розуміти сама собою, і наша увага з довільного стає як би мимовільним. Ця нова форма уваги має біль-ШОЕ практичне, особливо педагогічне значення. Вона не мо-же бути зведена просто до мимовільного уваги, бо вона є результат свідомо поставлених нами собі цілей. Але вона не вимагає безперервних вольових зусиль, а отже, не утом-ляет нас. Якщо пасивна увага є результат нашого непо-безпосередніх інтересу, то ця нова форма є результат инте-
Реса опосередкованого, інтересу, що з'явився в процесі самої роботи, інтересу результату або зв'язку з іншими частинами роботи.
ВИЗНАЧЕННЯ І ФОРМИ ПРОЯВИ УВАГИ
Ми вважаємо, що визначення уваги має бути свя-зано з марксистсько-ленінським розумінням активності особистості. Це визначення має усунути і багатозначність цього терми-на, виділивши в ньому його основні риси і виключивши все наносне і непотрібне.
Ми намагаємося це зробити, визначивши увагу як спрямований-ність і зосередженість нашої психічної діяльності. Під на-правління ми розуміємо вибір діяльності і підтримку цього вибору. Під зосередженістю ми розуміємо поглиблення в дан-ву діяльність і відсторонення, відволікання від будь-якої іншої діяль-ності. Звичайно, ця спрямованість і це відсторонення носять більш-менш інтенсивний, більш-менш широкий характер.
Само собою зрозуміло, що спрямованість і зосереджений-ність тісно один з одним пов'язані. Одне не може бути без дру-гого. Не можна говорити про спрямованість, якщо при цьому не буде хоч який-небудь зосередженості. Так само точно не можна гово-рить про зосередження на чому-небудь, якщо при цьому ми не бу-дем «спрямовані» на той же. Це - дві сторони, дві характерні риси одного і того ж явища. Але ми можемо в кожному даному випадку виділяти і підкреслювати то одну, то іншу сторону, то одну, то іншу характерну рису уваги. Так, коли ми як би сковзаємо по поверхні, коли ми переходимо від одного виду діяльності до іншого, довго не затримуючись і не заглиблюючись-Ясь ні в одну з них, тоді на перший план виступає направ-ленность в її постійної мінливості, зосередженість само як б відходить на задній план.
12 Маркс К. Енгельс Ф. Соч. т. 21, стор. 306.
Характер активності уваги