Гімнографія (грец. Ὑμνογραφία - пес-но-твор-че-ст-во, від ὕμνος - гімн, пісня і γράφω - пі-описати), в хри-сти-ан-ському бо-го-слу-ж-ванні НЕ -біб-лей-ські по-ці-че-ські тек-сти, пред-на-зна-чен-ні для пе-ня в оп-ре-де-льон-ні мо-мен-ти служб.
Хри-сті-ан-ська Г. через на-чат ко-но ство-да-ва-лась на ос-но-ве «вет-хо-за-вет-ної по-езіі» (Пс-ми, біб- лей-ські пес-ні). У апо-настільки-ську епо-ху не про-во-ді-лось чет-ко-го раз-ли-чия ме-ж-ду Г. і мо-літ-ва-ми, бла-го-слові-ня -ми, сла-по-сло-вия-ми і ве-ро-вико-вед-ни-ми фор-му-ла-ми (пор. Де-ян. 16:25; Еф. 5:19; Кол. 3:16). Про ис-поль-зо-ва-ванні хри-Стіан-на-ми пес-но-пе-ний в бо-го-слу-ж-ванні сві-де-тель-ст-во-ва-ли і язи- че-ські ав-то-ри. Ши-ро-ко з-вест-ни хри-сто-ло-гі чого ские (Флп. 2: 6-11; Кол. 1: 15-20; Євр. 1: 3) і кре-щаль-ні (Тит. 3: 4-7; Еф. 5:14) гим-ни Но-по-го За-ве-ту; осо-буя ка-те-го-рію со-ставши-ля-ють тут гим-ни з Еван-ге-лія від Лу-ки - пес-ні Пре-свя-тої Бо-го-ро-ді-ці ( «Ве-ли-чит ду-ша Моя Держ-по-да»), про-ро-ка за-ха-рії ( «Бла-го-сло-вен Держ-подь»), стар-ца Сі-ме о-ну ( «Ни-ні від-пу-щае-ши») і ан-гель-ське сла-по-сло-віє «сла-ва в виш-них Бо-гу», ко-то-які ви- поль-зу-ють-ся в бо-го-слу-ж-ванні все-го хри-сти-ан-ско-го мі-ра і по-ни-ні. Г. за-ні-ма-ла важ-ве ме-сто вже в прак-ти-ці ран-ній Церк-ви - так, ши-ро-кое рас-про-стра-ні-ня име-ло бліз- дещо до гим-но-гра-фі-че-ським зі-чи-ні-ня св. Ме-ли-то-на Сар-дій-ско-го (пом. Бл. 190) «Про Пас-хе». На-чи-ва з 2-3 ст. на хри-сти-ан-ську Г. ста-ла ока-зи-вать впливав-ня грец. по-езія [напр. гімн Хри-сту в «Пе-да-го-ге» Клі-мен-ту Алек-сан-д-рий-ско-го (пом. бл. 215), пісня дев в «Пі-ре де-ся-ти дев »свщмч. Ме-фо-Дія Па-тар-ско-го (пом. Бл. 311)].
Осн. жан-ри і тек-сти Г. пра-во-слав-ної церк-ві сфор-ми-ро-ва-лися в ві-Занте. епо-ху на ос-но-ве 2 ли-тур-гич. тра-ді-ций - ие-ру-са-лим-ської (па-ле-стин-ської) і кон-стан-ти-но-поль-ської.
Про кон-стан-ти-но-поль-ської Г. Дої-ко-но-бор чого ско-го пе-ріо-да з-вест-но срав-ні-тель-але не-мно-го. Один з со-збе-нив-ших-ся впо-слід-ст-вії жан-рів кон-стан-ти-но-поль-ської Г. (5-7 ст.) - кон-дак, пров-во- на-чат ко-но со-сто-яв-ший з по-сле-до-ва-тель але сті (як пра-ви-ло, об'єк-е-ді-нён-ної ак-ро-сти-хом ) строф-ико-сов (οἶκο ς), ка-ж-дая з ко-то-яких за-кан-чи-ва-лась про-щим реф-ре-ном, а так-же з про-імія (встуила Пі-тель-ний будів-фи), ко-то-рий пред-ше-ст-во-вал ико-сам. В суч. пра-во-слав-них бо-го-слу-жеб-них кни-гах толь-ко про-імій на-зи-ва-ет-ся кон-да-ком; як пра-ви-ло, у кон-да-ков з-збе-ня-ет-ся лише один ікос (хо-тя отд. кон-да-ки име-ют підлогу-ні кому-плек-ти ико-сов ). В по-слеі-ко-но-бор-че-ську епо-ху кон-да-ки пи-са-лись вже толь-ко з од-ним ико-сом. До жан-ру кон-да-ка вос-хо-дить зна-ме-ні-тий кон-стан-ти районів-ський Ака-фист Бо-жи-їй Ма-ті-ри, пред-став-ляю- щий по струк-ту-ре ус-лож-нён-ний тип кон-да-ка; по по-до-бію Ака-фі-ста Бо-жи-їй Ма-ті-ри в позд-ней-шую епо-ху (з 14 в.) б-ли со-ставши-ле-ни мн. ін. ака-фі-сти, що не упо-ми-нає-мі в офіц. Чи-тур-гич. кни-гах, але дуже по-пу-ляр-ні в цер-ков-го се-де. Дру-Гії жан-ри кон-стан-ти-но-поль-ської до-ико-но-бор-че-ської Р. не-з-вест-ни, але їх ве-ро-ят-ні па-ра -ле-ли мож-но най-ти в сі-рий-ської цер-ков-ної по-езіі. Най-бо-леї з-вест-ний ство-да-тель кон-да-ков - пре-по-доб-ний Ро-ман Слад-ко-пе-бютівець (пом. По-сле 555).
В по-слеі-ко-но-бор-че-ському бо-го-слу-ж-ванні пра-во-слав-ної церк-ві отд. еле-мен-ти кон-стан-ти-но-поль-сько-го про-ис-хо-ж-де-ня (з-кра-щён-ні до од-но-го ико-са кон-да- ки; мо-но-строф-ні гим-ни-тро-па-ри та ін.) об'єк-е-ді-ні-лись з жан-ра-ми па-ле-стин-ської гим-но-гра- фії (сти-хи-ри, ка-но-ни та ін.), що да-ло ту сис-те-му Г. ко-то-раю яв-ля-ється НЕ-од-ем-ле-мій ча -стью пра-во-слав-но-го бо-го-слу-ж-ня в на-стоячи-ний ча-ма. З гим-но-гра-фіч. зі-чи-ні-ний ран-ні-хри-сти-ан-ських ав-то-рів до-ни-ні за бо-го-слу-ж-ні-му зву-чат лише від. тек-сти (напр. Ве-ли-кое Сла-по-сло-віє). Особ-ня-ком сто-ят пес-но-пе-ня, ос-но-ван-ні на біб-лей-ських тек-стах і по-це-му не яв-ляю щие-ся, будів-го го-во-ря, Г. - про-ким-ни, ал-ли-луї-а-рії, при-ча-ст-ни, ан-ти-фо-ни, Пс-ми. З соб-ст-вен-но ві-Занте. Г. упот-дит-ля-ють-ся разл. ві-ди од-но-строф-них (від-пус-ти-тель-ний тро-стомлюй, се-да-льон, іпа-які, све-ти-льон і ек-са-по-сти-ла- рий) і мно-го-строф-них (ка-нон, вклю-чаю-щий в се-бе НЕ-як-ко пес-ній, в ка-ж-дою з ко-то-яких при-сут-ст -ву-ють ір-мос і тро-па-ри), сти-хи-ри, цик-ли тро-па-рей на бла-дружин-нах і з не-по-Роч-нах, ака-фист, кін -дак з ико-сом (кон-дак мо-же ис-пол-нять-ся і як мо-но-строф-ве пес-но-пе-ня - без ико-са) пес-но-пе-ний.
Лі-тур-гі чого ские кни-ги, з-дер-жа-щие гим-но-гра-фіч. тек-сти, при-ня-ли суч. вид в по-слеі-ко-но-бор-че-ську епо-ху. Пес-но-пе-ня, ко-то-які по-ють-ся на служ-бах сивий-мич-но-го кру-га бо-го-слу-ж-ня, по-йшли в со-ставши Ок -тоі-ха. тек-сти го-до-по-го під-віж-но-го бо-го-слу-жеб-но-го кру-га про ра зо-ва-ли Три-одь (сей-годину ця кни- га раз-де-ле-на на 2 годину-ти - Три-одь Як ст-ву і Колір-ву), а го-до-по-го НЕ-під-віж-но-го бо-го-слу -жеб-но-го кру-га - слу-жеб-ву Мі-нею (су ще ст-ву-ють так-же з-кра-щён-ний ва-ри-ант пів-ної Мі-неі - Ан-фо-ло-гий, або дозвільний-нич-ва Мі-нея, і Об-щая Мі-нея, со-дер-жа-щая ти-по-ші служ-би разл. чи-кам свя-тих) .
У Рос-ської пра-во-слав-ної церк-ві, по-ми-мо пе-ре-вод-них про-з-ве-де-ний грец. ав-то-рів, ис-поль-зу-ет-ся мно-же ст у кричи-ги-наль-них пес-но-пе-ний (пре-ж-де все-го на честь рус. зв -тих), ко-то-які со-ставши-лени по мо-де-ли ві-зан-тий-ських. На-ча-ло кричи-ги-наль-но-го слав. гим-но-твор-че-ст-ва свя-за-но з дея тель але стью вчених-ні-ков св. Кі-рил-ла (Кон-стан-ти-на) і Ме-фо-Дія (див. Ки-Рилл і Ме-фо-дій), пре-ж-де все-го св. Клі-мен-ту і Нау-ма Ох-рид-ських і свт. Кон-стан-ти-на Пре-слав-ско-го. Най-бо-леї ран-ня па-мят-ні-ки соб-ст-вен-но рус. Г. від-но-сят-ся до 1-ї пол. 11 в.
У ка-то-лич. бо-го-слу-ж-ванні ис-поль-зо-ва-ня НЕ-біб-лей-ських тек-стів будів-го рег-ла-мен-ти-ро-ва-но. Сре-ді них - гим-ни. сек-вен-ції і не-ко-то-які ін. будів-фі-че-ські пе-сно-пе-ня. Як і сле ре-форм Ва-ти-кан-ско-го II со-бо-ра б-ло раз-ре-ше-но ис-поль-зо-вать но-ші по-етичні. про-з-ве-де-ня, за ис-лю-че-ні-му нар. пе-сен.
Р. не-хал-ки-дон-ських церк-вей, як пра-ви-ло, ос-но-ва-на на Дої-ко-но-бор-че-ських ві-Занте. мо-де-лях і раз-ві-ва-лась в ка-ж-дою з са-мо-стоять. тра-ді-цій сво-їм пу-тём, іно-гда ис-пи-ти-вая зовн-ня впливав-ня (зі сто-ро-ни по-слеі-ко-но-бор-че-ської ви- Занте. Г. нар. куль-ту-ри і т. д.).