Ледве народився Гермес у прохолодному гроті Кіллени, як він уже замислив
першу свою витівку. Він вирішив викрасти корів у сребролукого Аполлона,
який пас в цей час стада богів в долині Піерію, в Македонії. тихенько,
щоб не помітила мати, вибрався Гермес з пелюшок, вистрибнув з колиски і
прокрався до виходу з грота. У самого грота він побачив черепаху, зловив її і
з щита черепахи і трьох гілок зробив першу ліру, натягнувши на неї
цитрі струни. Потайки повернувся Гермес в грот, сховав ліру в своїй
колиски, а сам знову пішов і швидко, як вітер, понісся в Піерію. Там він
викрав з череди Аполлона п'ятнадцять корів, прив'язав до їхніх ніг очерет і
гілки, щоб замести слід, і швидко погнав корів у напрямку до
Пелопоннесу. Коли Гермес вже пізно ввечері гнав корів через Беотію, він
зустрів старого, який працював у своєму винограднику.
-- Візьми собі одну з цих корів, - сказав йому Гермес, - тільки нікому
не розповідай!, що бачив, як я прогнав тут корів.
Старий, зраділий щедрим подарунком, дав слово Гермесу мовчати і не
показувати нікому, куди той погнав корів. Гермес пішов далі. Але він відійшов
ще недалеко, як йому захотілося випробувати старого, - чи стримає він дане
слово. Сховавши корів у лісі і змінивши свій вигляд, повернувся він назад і запитав
-- Скажи-ка, що не проганяв тут хлопчик корів? Якщо ти мені покажеш, куди
він їх прогнав, я дам тобі бика і корову.
Недовго вагався старий, сказати чи ні, дуже вже хотілося йому отримати
ще бика і корову, і він показав Гермесу, куди викрав хлопчик корів. страшно
розсердився Гермес на старого за те, що він не дотримав слова, і в гніві
перетворив його в німу скелю, щоб вічно мовчав він і пам'ятав, що треба
тримати дане слово.
Після цього повернувся Гермес за коровами я швидко погнав їх далі.
Нарешті, пригнав він їх у Пілос. Двох корів приніс він в жертву богам, потім
знищив всі сліди жертвоприношення, а що залишилися корів сховав у печері,
ввівши їх в неї задом, щоб сліди корів вели не в печеру, а з неї.
потихеньку в колиску, загорнувшись в пелюшки.
-- Погане замислив ти діло. Навіщо викрав ти корів Аполлона? розгнівається
він. Адже ти знаєш як грізний в гніві своєму Аполлон. Хіба ти не боїшся його
разючих без промаху стріл?
-- Не боюсь я Аполлона, - відповів матері Гермес, - нехай собі
гнівається. Якщо він надумає скривдити тебе або мене, то я в помсту розграбую
всі його святилище в Дельфах, вкраду всі його триніжки, золото, срібло і
А Аполлон вже помітив пропажу корів і пустився їх розшукувати. він ніде
не міг їх знайти. Нарешті, віщий птах привела його в Пілос, але і там не знайшов
своїх корів золотокудрий Аполлон. В печеру ж, де були заховані корови, він
не ввійшов, - адже сліди вели не в печеру, а з неї.
Зачувши наближення Аполлона, Гермес ще глибше забрався в свою колиску і
побачив, що Гермес з невинним обличчям лежить у своїй колисці. Він почав
дорікати Гермеса за крадіжку корів і вимагав, щоб він повернув їх йому, але
Гермес від усього відрікався. Він запевняв Аполлона, що і не думав красти в нього
корів і зовсім не знає, де вони.
-- Послухай, хлопчик! - вигукнув у гніві Аполлон, - я скину тебе в
похмурий Тартар, і не врятує тебе ні батько, ні мати, якщо ти не повернеш мені
-- 0, син Латона! - відповів Гермес. - Чи не бачив я, не знаю і від інших
не чув про твої корови. Хіба цим я зайнятий - інше тепер у мене справа,
інші турботи. Я дбаю лише про сон, молоці матері та моїх пелюшках. ні,
клянусь, я навіть не бачив злодія твоїх корів.
Як не сердився Аполлон, він нічого не міг добитися від хитрого,
спритного Гермеса. Нарешті, златокудрий бог витяг з колиски Гермеса
і змусив його йти в пелюшках до батька їх Зевсу, щоб той вирішив їх суперечку.
Прийшли обидва бога на Олімп. Як не викручувався Гермес, що не хитрував, все ж
Зевс велів йому віддати Аполлону викрадених корів.
З Олімпу повів Гермес Аполлона в Пілос, захопивши по дорозі зроблену ним
з щита черепахи ліру. В Пілосі він показав, де заховані корови. Бувай
Аполлон виганяв корів з печери, Гермес сів біля неї на камені і заграв на
лірі. Чудові звуки оголосили долину і піщаний берег моря. здивований Аполлон
із захопленням слухав гру Гермеса. Він віддав Гермесу за його ліру викрадених
корів, - так полонили його звуки ліри. А Гермес, щоб бавитися, коли
буде пасти корів, винайшов собі сопілка [1], настільки улюблену пастухами Греції.
[1] Музичний духовий інструмент, що складається з семи різної довжини
очеретяних трубочок, пов'язаних один з одним.
Виверткий, спритний, гасає швидко, як думка, по світу прекрасний
хитрість і спритність, служив також і уособленням юнацької сили. усюди в
палестрах [2] стояли його статуї. Він бог молодих атлетів. Його закликали вони
перед боротьбою і змаганнями в швидкому бігу.
[2] В античній Греції існували, головним чином при школах, особливі
майданчики, оточені часто колонами, на яких навчали фізичним
вправам, боротьбі, кулачному бою і т. п. Такі майданчики називали
Хто тільки не шанував Гермеса в стародавній Греції: і мандрівник, і оратор. і купець,
і атлет, і навіть злодії.
АРЕС [3], АФРОДИТА [4], Ерот [4] І гимен [4]
[3] Арес (у римлян Марс) - бог війни, що несе загибель і руйнування,
давньогрецький ідеал хороброго воїна. Він порівняно з іншими богами
Греції користувався меншим пошаною. Це позначається і в тому, що сам бог
Зевс, за словами греків, недолюблює свого сина Ареса, постійно
затівати розбрати, що губить людей і того, хто радіє, коли під час битви
рікою ллється людська кров.
[4] У римлян Афродіта - Венера; Ерот - Амур або Купідон; Гомонай -
Бог війни, несамовитий Арес, - син громовержця Зевса і Гери. Не любить його
Зевс. Часто говорить він своєму синові, що він самий ненависний йому серед богів
Олімпу. Зевс не любить сина за його кровожерливість. Не будь Арес його сином, він
давно скинув би його в похмурий Тартар, туди, де знаходяться титани. серце
зухвалого Ареса радують тільки жорстокі битви. Несамовитий, носиться він серед
гуркоту зброї, криків і стогонів битви між б'ються, в блискучому
озброєнні, з величезним щитом. Слідом за ним несуться його сини, Деймос і
Фобос - жах і страх, а поруч з ними богиня розбрату Еріда і сіє вбивства
богиня Енюо. Кипить, гуркоче битва; радіє Арес; зі стогоном падають воїни.
Буде вельми радіти Арес, коли уб'є своїм жахливим мечем воїна і хлине на землю
гаряча кров. Без розбору разить він і направо і наліво; купа тіл навколо
Лютий, несамовитий, грізний Арес, але перемога не завжди супроводжує йому. часто
доводиться Аресу поступатися на полі битви войовничої дочки Зевса,
Афіні Палладі. Перемагає вона Ареса мудрістю і спокійною свідомістю сили.
Нерідко і смертні герої беруть гору над Аресом, особливо, якщо їм
допомагає светлоокая Афіна Паллада. Так вразив Ареса мідним списом герой
Діомед під стінами Трої. Сама Афіна направила удар. Далеко рознісся по
війську троянців і греків жахливий крик пораненого бога. Немов десять тисяч
воїнів скрикнули відразу, вступаючи в люту битву, так закричав від болю
покритий мідними обладунками Арес. Здригнулися в жаху греки і троянці, а
шалений Арес понісся, оповитий похмурим хмарою, покритий кров'ю, з
скаргами на Афіну до батька свого Зевса. Але батько Зевс не став слухати його
скарг. Він не любить свого сина, якому приємні лише чвари, битви та
Якщо навіть дружина Ареса, найвродливіша з богинь Афродіта, приходить на
допомогу своєму чоловікові, коли він під час битви зустрінеться з Афіною, і тоді
виходить переможницею улюблена дочка громовержця Зевса. Воительница Афіна
одним ударом валить на землю прекрасну богиню кохання Афродіту. зі сльозами
підноситься на Олімп вічно юна, дивно прекрасна Афродіта, а слідом їй
лунає переможний сміх і несуться насмішки Афіни.
[1] Афродіта - спочатку була богинею неба, яка посилає дощ, а
також, мабуть, і богинею моря. На міфі про Афродіту і її культі сильно
позначилося східне вплив, головним чином культу фінікійської богині
Астарти. Поступово Афродіта стає богинею любові. Бог любові Ерот (Амур)
Чи не зніженої, вітряної богині Афродіти втручатися в криваві битви. вона
будить в серцях богів і смертних любов. Завдяки цій владі вона панує над
Ніхто не може уникнути її влади, навіть боги. Тільки войовниця Афіна,
Гестія і Артеміда не підпорядковані її могутності. Висока, струнка, з ніжними
рисами обличчя, з м'якою хвилею золотого волосся, як вінець що лежать на її
прекрасної голові, Афродіта уособлення божественної краси і нев'янучої
юності. Коли вона йде, в красі своєї краси, в запашних шатах,
тоді яскравіше світить сонце, пишніше цвітуть квіти. Дикі лісові звірі біжать до
ній з гущавини лісу; до неї зграями злітаються птахи, коли вона йде по лісі.
Леви, пантери, барси і ведмеді лагідно пестять до неї. Спокійно йде серед
диких звірів Афродіта, горда своєю променистою красою. Її супутниці Ори і
Харити, богині краси до грації, прислуговують їй. Вони одягають богиню в
розкішний одяг, зачісують її золоті волосся, вінчають її голову блискучою
Біля острова Кіфера народилася Афродіта, дочка Урана, з білосніжної піни
морських хвиль. Легкий, пестливий вітерець приніс її на острів Кіпр [1]. там
оточили юні Ори вийшла з морських хвиль богиню любові. Вони зафіксовано їх у
златотканого одяг і увінчали вінком з запашних квітів. Де тільки не
ступала Афродіта, там пишно розросталися квіти. Весь повітря повне був
пахощами. Ерот і Гімерот [2] повели чудову богиню на Олімп. голосно
вітали її боги. З тих пір завжди живе серед богів Олімпу златая
Афродіта, вічно юна, найвродливіша з богинь.
[1] По острову Кіпру Афродіту часто називали Кіпрідой.
[2] Гімерот - бог пристрасної любові.