2. Експеримент Менделя
4. Природний відбір
Більше 100 років тому в Чехословаччині в монастирі-ському саду був літній день. Біль-шинство ченців нічого не знали про що росли там рослинах гороху. Однак для одного з них ці рослини представляли великий інтерес, так як він проводив з ними свій науковий експеримент.
Абата Грегора Менделя особливо цікавило питання про те, як рослини передавали свої ознаки наступному поколінню. «Що сталося б, якби я схрестив расті-ня з білими квітками з рас-теніем з червоними квітками? Було б наступне покоління білим або червоним? Що було б, якщо схрестити висо-кое рослина з низькорослим? Який висоти було б нову рослину? »
Тепер ми повинні звернутися до питан-су про те, чи підтверджують ви-води генетики ідею еволюції, як це широко стверджується в наукових колах.
Чому так довго ігнорує-вали настільки життєво важливі відкриття? Відповідь майже не ви-викликають сумнівів - тому, що вони суперечили Дарвіном-ської теорії еволюції. Хоча це і рідко визнають сьогодні, від-криті Менделя спростовувало од-ну з найважливіших гіпотез Дар-вина. Це підтверджується тим фактом, що після того, як би-ла знову відкрита робота Мен-ділячи, дарвіністская еволюція на час втратила свої позиції. Через деякий час Евола ционное мислення відродилося в дещо іншому вигляді, як го-ворили, цілком збігається з менделевской генетикою. Одна-ко, як ми побачимо нижче, ні та, ні інша не витримували критики, отже, не можуть бути при-знання правильними.
Що у відкритті Менделя го-воріло проти дарвінівської ті-орії еволюції? Кращим відпові-те на це питання буде оцінка того, що він насправді відкрив. Мендель схрещував різні сорти харчового горо-ха. При схрещуванні рослини з червоними квітками з расті-ням з білими квітками потім-ство мало червоні квітки. За-тим Мендель схрестив це червоноколірними потомство між собою і виявив, що напів-чілось їх потомство з соотно-ням 3 червоних: 1 білий.
Це буде більш зрозуміло, ес-ли звернутися до генам, беру участь-вавшего в цих схрещуваннях. Поняття «ген», за Менделем, можна розглядати як еле-мент спадковості, визна-ляющий якусь конкретну характеристику організму, в даному випадку забарвлення квітки. Він може існувати в двох формах - викликає розвиток червоних квіток і викликає розвиток білих квіток. Все потомство від початкового схрещування червоно-квіткових рослин з біло-квітковими мало червоні квітки, хоча вихідні рослини мали гени як для червоних квіток, так і для білих.
Мендель зробив висновок про те, що ген червоного кольору повинен переважати над білим, і поетів-тому будь-який наділене обома цими генами рослина має бути червоним. Коли ці крас-ні рослини схрестили один з одним, стало можливим обсягів по-динение двох білих генів і отримання потомства з білими квітками. Шанс на те, що по-потомство отримає хоча б один червоний ген, визначається відношенням 3: 1.
Нові гени, або старі?
Мендель з'ясував, що коли він схрещував червоно-квіткові рослини, отримані в якості-ве потомства від його первона-чільного схрещування, він напів-чал як білі квіти, так і червоні. Теорія Дарвіна осно-ють на припущенні про те, що в подібному випадку бе-лий колір є новим при-знаком, придбаним молоді-ми рослинами, яким їх ро-ники не мали. В кінцевому рахунку, при продовженні Евола-Ціон розвитку сорт повинен придбати нові ознаки.
Мендель показав, що ця ознака не був придбаний. Він весь час був присутній в по-колінах батьків, хоча і по-переважна більш переважним геном. Якщо застосувати до ідей Менделя статистику, можна дуже легко показати, що гени у нового покоління показують ту ж частоту прояви, що і у покоління батьків. Мож-но було б викликати втрату ка-ких-то генів шляхом вбивства тих особин, які ними володіють, але нові гени придбати неможливо.
Тож не дивно, що Дарвін-ського теорія почала шукати вихід з цього скрутного становища, коли було виявлено ці факти. Вона була врятована від повного краху появою тео-рії, згідно з якою гени мо-гут іноді змінюватися, перетворюється-щаясь в абсолютно нові фор-ми. Це радикальна зміна в генах відомо як мутація.
У цьому виді і існує нині дарвінівська теорія. Передбачається, що мутації можуть змінювати гени в нову форму. Стверджується, що про-процес природного відбору дей-ствует за рахунок відбору цих нових генів, сприятливих для організму, і відкидання дру-гих.
Еволюціоністи стверджуючи-ють, що класичним прикладом цього є випадок п'ядака березової. У 1860-і роки колір цієї березової п'ядуна був світлим, хоча були відомі і рідкісні темні екземпляри. Протягом наступних 100 років тим-ва різновид ставала все більш і більш звичайною, поки рідкісної не станд-ла світла різновид. При-чиною цього зміни є те, що темна різновид була непрактичною спочатку, так як була дуже помітна на тлі кори дерев і легко ставала здобиччю хижаків. Світлу різновид заме-тить було нелегко, і тому вона була захищена від хижаків. Однак у міру примушує-ленного розвитку стовбури дерев-їв почорніли від сажі, і ситу-ація стала зворотною. Тепер світла різновид стала помітною хижакам, тоді як темна виявилася більш защи-щенной.
Це приклад того, що ево-люціоністи називають естест-венним відбором. Тепер гени будуть відбиратися в тому випадку, якщо вони повідомляють якусь перевагу організму, і передбачається, що в результа-ті мутації можуть виникати но-ші гени.
Для сучасної теорії еволюції питання про мутації має велике значення. Якби мутації не відбувалися, еволюція була б неможлива. Тому ми повинні вивчити питання про мутації і посмот реть, чи дійсно вони име-ют місце, як стверджують ево-люціоністи.
Безсумнівно, що мутації відбуватися можуть, і відбуваються. По-друге, настільки ж безсумнівно, що будь-яка з-трансформаційних змін гена - це завжди изме-ня в гіршу сторону. Цього і слід було очікувати. Гени складні і дивовижні, і будь-яке велике зміна в них при-водить до їх менш ефективному функціонуванню.
Це генетики з'ясували по-сле сімдесяти років інтенсивного експериментування. За цей час вони викликали тисячі му-Тацій в різних організмах, але їм так і не вдалося отримати жодної мутації, яка переконливим чином надавала б сприятливий вплив на організм. Дійсно, в даний час є загально-визнаним той факт, що мутації в природних умовах настільки рідкісні, і настільки часто ока-ни опиняються шкідливими, що коли вони мають місце, вони не мають ніякого значення для генетики якийсь популяції живих су-вин. Всі особини, зазнає-щие мутацію, виявляють тен-денця до загибелі, і тому ге-генетичних структура популяції в цілому залишається-порушеної цією мутацією.
Мутації далекі від того, щоб бути здатними продукції-царювати нові, сильні гени, які зробили б можливою еволюцію якийсь породи організмів. Вони представляють со-бою украй рідкісні і зруйнував-тільні події, не зраджую-щие генетичну структуру породи в цілому - за исключе-ням деяких випадків ослаб-лення її. Це в рівній мірі відноситься як сприятливим мутацій (наприклад, серповидно анемія), так і до стійкості до ле-карство бактерій. Але навіть і в тому випадку, якщо б мутації відбувалися так, як стверджуючи-ють еволюціоністи, еволюція все одно була б неможлива.
Широко відомий біо-лог, сер Елістер Харді, в своїй книзі «Потік життя» напо-минает нам про одну з найбільш основоположних ідей Евола-ції - що один і той же орган у різних тварин неіз-бежно еволюціонував з тієї ж самої структури єдиного об-ного предка.
Візьмемо, наприклад, ласт тюленя, руку людини і крило птаха. Хоча вони різні за формою і функції, основне рас-положення кісток в них одина-ково. Тому передбачається, що всі ці істоти еволюції-оніровалі з якогось примітив-ного хребетного, з таким же розташуванням основних кос-тей. Структури, подібні до цієї, які, як вважається, Евола ціоніровалі з єдиного загального предка, називають гомологічними структурами.
Ще одним прикладом гомологичного органу є очей мухи. Існує багато різних типів дрозофіл, і у деяких з них очі дуже сильно відрізняються один від одного на вигляд. Хоча вони і виглядають по-різному, еволюціоніст вважаючи-ет, що всі вони еволюціонують-вали з якогось раннього типу очі. Тому вони гомологични. Еволюційна теорія ут-верждает, що все існую-щие в даний час гомологічні органи Евола ціоніровалі за рахунок мутацій генів, що визначали первона-чільного орган. Іншими словами, гени, які продукують гомологічні органи в наш час, це ті ж самі гени, які продукували анцестральной орган; правда, структура цих генів змінилася.
Велика проблема для ево-люціоністов полягає в слідую-щем: у багатьох випадках можна показати, що те, що вони називаються вають гомологічними органами, утворюється завдяки дії зовсім інших генів. Напри-заходів, існує дві породи дрозофіли, очі яких Евола ціоністи можуть розглядати як гомологічні, і все ж ці очі в обох випадках здійснений-но точно обумовлені різними генами.
Це не ізольований слу-чай. За багато років таких при-мерів виявилося багато. Неможливе можна заперечувати того, що кон-цепция гомології в термінах однакових генів, передавати-мих від загального предка, розвал-лась. Це відноситься також і до знаменитого наприклад передньої кінцівки хребетних. Як і дивимося на ген, який керував розвитком цього спочатку-го анцестральной хребетного. Якщо завгодно, за допомогою мута-ції можна хоч мільйон разів змінити цей ген! Але це ніколи не викличе зміни пе-редней кінцівки в ласт тюлі-ня або в руку людини, по-кільки ці органи керуються іншими генами!
Протягом останніх семи-десяти років вчені стверджували, що вивчення генетики підтвер-ждает еволюційну теорію. Ми розглянули заперечення проти цього твердження. Ми зрозуміли, по-перше, що класси-ний експеримент Менделя показав, що нові ознаки що купуються населенням, а передаються безпосередньо від батьків дитині у вигляді генів. Таким чином, таких зраді-ний, за рахунок яких могла б здійснюватися еволюція, не відбувається. Далі ми побачили, що висунута еволюціоніста-ми теорія мутацій, яка, на їхню думку, повинна зняти це заперечення, сама по собі не адекватна завданню пояснення еволюції. Інакше кажучи, гені-тика не підтверджує еволюцію-онную теорію.
Однак про правильність по-постулатів генетики має бути сказано набагато більше. Далекі від того, щоб підтримати еволюційну теорію, дослід-вання останніх сімдесяти років приводять до єдиного ви-воду: еволюція відбуватися не могла, і перемагає Біблія. Розглянемо теоретичний слу-чай того, що еволюціоністи називають природним відбирання-ром, а потім простежимо за ним до логічного висновку.
Уявити собі популяцію морських птахів, які можуть існувати в умовах одного з декількох різних коль-тов. У міру збільшення цієї популяції деякі птахи ко-лонізіруют сусідній острів, колір якого темний. Білі і світло-сірі птиці на цьому ос-тров добре помітні хижих-кам, які їх знищують. Виживають темні птахи, кото-які непомітні. Поступово по-роду темних птахів розвивається, тоді як світлі гинуть.
Подібний же процес про-виходить на іншому сусідньому ост-рове, колір якого на цей раз світлий, і птиці на ньому вижити-вают світлі. Таким чином, за рахунок природного відбору з початкової популяції раз-Віва дві породи птахів. В кінцевому рахунку їх можна рас-розглядати як нові види.
Еволюціоністи стверджуючи-ють, що еволюція відбувається саме за рахунок процесу такого типу. Але що відбувається з ге-генетичних точки зору? У початковій популяції су-ществовать гени, що визначають чорну, темно-сіру, світло-сіру і білу забарвлення. На чер-ном острові популяція втратила все гени, крім керуючих чорної і темно-сірим забарвленням, оскільки гени світло-сірої і білої забарвлення виявилися ранку-ченнимі за рахунок загибелі світлих птахів. Таким чином, природний-ний відбір привів до того, що генофонд став біднішим. Тепер в ньому менше форм генів, а не більше, чого вимагає еволюція (так як в разі, якщо попу-ляция не набуває нових генів, вона ніколи не може стати більш складної).
Оскільки така нова по-пуляціях темних птахів генетич-скі біднішими, вона більш схильна до вимирання. Незначна зміна навколишнього середовища, наприклад, посветление цього ос-тров, сприятиме ис-споживання цієї породи хижих-ками.
Якби такий процес про-виходив в великих масштабах, можна було б очікувати вимі-Ранія багатьох видів, і саме це демонструє історія. Іншими словами, природний відбір визначає тенденцію в напрямку до генетичної смерті, а не в напрямку раз-витку нових видів.
Ми бачимо, що процес ес-тественного відбору призводить до нових різновидів живих істот, набагато більш бідних генами в порівнянні з ранньої популяцією, з якої вони раз-вилися. З еволюціоністської точки зору це означає, що амебоподобний істоти, з ко-торих все ми еволюціонували, повинні були володіти біс-звичайно більш багатим і різноманітним генофондом, ніж наш власний! Це абсолютно смішно. З істинно наукової точки зору, в минулому дол-жни були існувати групи тварин, що володіли багатим розмаїттям ознак, з яких утворилися ті більш спеціалізовані типи, ка-кі ми спостерігаємо в наші дні. Я вважаю, що саме про це йдеться в Біблії, де сказано, що Бог створив тварин «у зв'язку зі їх».
У цьому процесі природний-ного відбору ми бачимо не середовищ-ство, за рахунок якого відбувається із-дила еволюція, а велику муд-кість і милість Бога. Згадаймо, що клімат, в кото-ром ми живемо на Землі в на-варте час, зовсім не той, який переважав за часів створення Землі. Потоп часів Ноя викликав гро-МАДН зміни. У своїй ве-Лікою мудрості Бог створив людей, і більшість живо-тних, наділеними достатньої генетичної пристосовності-стю для виживання в умовах цих великих змін. Деякі з них, наприклад, дино-завров, не змогли пристосувати-ся, і тому вимерли. Ми на-спостерігалися в наші дні такі істоти, як тропічні риби і полярні тварини, місця проживання яких обмежені рамками вузьких кліматичних регіонів. Безсумнівно, що есте-жавного відбір забезпечив їм можливість виживання з пер-воначально створених Богом популяцій.
Таким чином, процес ес-тественного відбору оперує факторами, вже присутній-ські в популяції. Наприклад, темна різновид п'ядака березової існувала ще до того, як в результаті естест-венного відбору вона перетворилася в саму звичайну муху. Бог з-творив нас з великими потенційними можливостями-ми, ніж було потрібно спочатку. Адам, мабуть, мав ге-генетичних потенціалом, доста-точним для всіх, хто живе те-пер на землі людських рас.
2. Arthur Rook. «Origins and Growth of Biology», (Penguin, 1964).
3. Gregory R. L. «Eye and Brain», (Weidenfeld and Nicolson, 1966).