Вступаючи в нове десятиліття, керівництво США і СРСР деклару-рова свою готовність продовжити курс на зміцнення міжнародної безпеки. Президент Р. Ніксон в посланні Конгресу в 1970 р заявив про те, що «існуючий баланс ядерної потужності диктує необхідність робити головний акцент на переговори, а не на конфронтацію». Через рік в звітній доповіді ЦК КПРС XXIV з'їзду підкреслювалося: «Ми виходимо з того, що поліпшення відносин між СРСР і США можливо. Наша принципова лінія щодо капіталістичних країн, в тому числі США, полягає в тому, щоб послідовно і повно здійснювати на практиці принципи мирного співіснування ». У 1971 р між двома країнами почалися активні дипломатичні консультації з питань обмеження стратегічних озброєнь, врегулювання регіональних кон-конфліктів. Було підписано угоду про заходи по зменшенню небезпеки виникнення ядерної війни, яке фіксувало домовленості двох країн щодо попередження випадкового або несанкціонованого застосований-ня ядерної зброї. Тоді ж було підписано угоду про функциониро-вання лінії прямого зв'язку між керівниками СРСР і США.
Активізація радянсько-американського співробітництва дозволила значи-тельно просунутися у врегулюванні «німецького питання». У 1969 р після приєднання ФРН до «Договору про нерозповсюдження ядерної зброї» СРСР погодився на початок переговорів з США, Великобританією і
У травні 1972 р складався історичний візит американського президента Р. Ніксона в СРСР. В ході його було укладено «Договір про обмеження систем протиракетної оборони (ПРО)» і «Тимчасова угода про деякі заходи в галузі обмеження стратегічних наступальних озброєнь (ОСО-1)». Відповідно до першого з них СРСР і США взяли на себе зобов'язання не розгортати такі системи, які забезпечувала-б захист усієї території країни від ракетного нападу. Заборонялося відчувати і розгортати протиракетні системи морського, повітряно-го, космічного або мобільно-наземного базування. Кожному учаснику договору дозволялося розмістити системи ПРО в двох районах (прикрити столицю і одну базу МБР) радіусом не більше 150 км з наявністю в кожному районі не більше 100 протиракет. Договір передбачав можливість будівництва радіолокаційних станцій спостереження за пусками ракет (РЛС) тільки в периферійних районах і з «орієнтацією зовні».
Договір ОСВ-1 передбачав відмову СРСР і США протягом п'яти років нарощувати число носіїв ядерних зарядів. Угода предусмат-Ріва наявність 1 054 пускових установок міжконтинентальних ракет на-земного базування (МБР) у США і 1618 у СРСР, 710 пускових установок балістичних ракет, розміщених на підводних човнах (БРПЛ) у США і 950 у СРСР (при цьому у США на озброєнні знаходилося 44 підводні човни з ядерною зброєю, у СРСР - 62). Кількісна перевага носіїв, які перебували на озброєнні у СРСР, компенсувалося для американців наявністю ракет з головними частинами інді-виділеного наведення, через що за загальною кількістю боєголовок З'єднання-ненние Штати перевершували Радянський Союз більш ніж в два рази (5700 і 2500). До того ж за рамками угоди ОСО-1 залишалися стратегічні бомбардувальники, за якими у американців була явна перевага (531 до 140). Проте підписання договору ОСВ-1 призупинило кількісне нарощування ядерних озброєнь. Надалі США зробили ставку на розробку зброї підвищеної точності, а СРСР стре-мился компенсувати своє відставання за кількістю боєголовок збільшенням потужності ядерних зарядів.
Друга частина Гельсінського Заключного акту була присвячена питанням співпраці в області економіки, науки, техніки і навколишнього-щей середовища. Було визнано «благотворний вплив на розвиток торгів-ли режиму найбільшого сприяння» і доцільність пості-пінного зниження митних обмежень, розвитку промислового співробітництва між організаціями, підприємствами і фірмами различ-них країн, важливість вдосконалення європейської системи транспорт-них комунікацій і енергообміну. Підтверджувалася готовність країн-учасниць сприяти захисту навколишнього середовища. У третьому розділі Заключного акта містилися положення про співпрацю в гуманності-тарної області, в тому числі в розширенні контактів між людьми, обмін інформацією, в області культури і освіти. Співпраця в гуманітарній сфері було визначено як важливий фактор зміцнення миру і взаєморозуміння між народами. Конкретні зобов'язання в цій сфері мали на увазі вживання заходів для полегшення возз'єднання сімей і висновок інтернаціональних шлюбів, заохочення особистих кон-тактів громадян різних країн.
Палац Долмабахче: європейська розкіш в турецькому стилі