Організація з безпеки і співробітництва в Європі, що складається з 56 держав-учасників створена відповідно до глави 8 Статуту ООН як головного інструменту для раннього попередження та запобігання кризовим ситуаціям, врегулювання існуючих конфліктів і постконфліктного відновлення в Європі.
В рамках НБСЄ та ОБСЄ були прийняті важливі рішення, що стосуються прав людини і розвиваючі основоположні ідеї прав і свобод. Своєрідність цим рішень полягає в тому, що вони не є міжнародними договорами в загальновизнаному сенсі. Їх основою є домовленості, що констатують певні стандарти, рівень підходу до вирішення проблеми прав і основних свобод людини і становлять єдину систему цінностей у сфері людських прав. Відмова від цих стандартів завдає шкоди будь-якій державі, тому до них ставляться як до міжнародних звичаями.
Фахівці виділяють ряд особливостей, властивих домовленостями в рамках процесу НБСЄ-ОБСЄ з людського виміру:
По-перше, вони пов'язують в єдине ціле питання прав і свобод людини з питаннями гуманітарного характеру.
По-друге, дані домовленості містять положення про те, що зобов'язання, які були прийняті в галузі людського виміру, не належать до числа винятково внутрішніх справ держав НБСЄ.
По-третє, так як домовленості НБСЄ-ОБСЄ містять багато положень Загальної декларації прав людини 1948 року і пактів про права людини 1966 року, то доцільно приєднання до даних пактів тих учасників НБСЄ, які до них ще не приєдналися, що дозволило б більш ефективно вдосконалювати їм свої закони в гуманітарній області, практику впровадження їх в життя.
По-четверте, документи НБСЄ-ОБСЄ деталізують положення пактів про права людини, надають їм організаційну спрямованість.
По-п'яте, документи НБСЄ-ОБСЄ пов'язують ефективність прав і свобод людини з встановленням принципів справедливості, що становлять основу правової держави.
По-шосте, документи НБСЄ-ОБСЄ виділяють окремі групи населення, захист прав яких вимагає підвищеної уваги - робочі мігранти та національні меншини. 29
Заключний акт і сам Гельсінський процес без перебільшення здійснили революцію в міжнародному праві, визначивши людський вимір, права людини і фундаментальні свободи визнаними предметами міжнародного діалогу і переговорів між Сходом і Заходом.
Заключний акт закріпив «робочі області» НБСЄ, що охоплюють всі сфери міждержавних відносин. Спочатку вони отримали назву гельсінкських «кошиків», а нині іменуються «вимірами». До першої «кошику» - військово-політичному вимірі - належать питання політичної безпеки і контролю над озброєннями, попередження та вирішення конфліктів. Друга - економіко-екологічний вимір - охоплює проблеми співробітництва в галузі економіки, науки, техніки і навколишнього середовища. До третьої «кошику» - людського виміру - відноситься співпраця в гуманітарних та інших областях (інформація, культура, освіта), а також права людини.
Поряд з розглянутими вище питаннями «право прав» людини включає і інші, такі як право і проблеми громадянства, права людини і режим іноземних громадян, права людини і право притулку, права людини та правове регулювання статусу біженців та вимушених переселенців і інші.
Конституція Російської Федерації, яка ввібрала в себе досвід розвитку прав людини в демократичних державах, а також міжнародно-правові аспекти захисту прав людини Загальної декларації прав людини і доповнюють її пактів і конвенцій містить в собі принципи, що представляють ціннісні орієнтири для розвитку соціуму:
- права людини належать йому від народження і в силу цього є природними, невід'ємними і невідчужуваними;
- права людини універсальні, засновані на принципі рівності;
вони гарантовані кожному, хто перебуває під юрисдикцією цієї держави;
- права людини - найвища цінність. Їх дотримання, повагу і захист - обов'язок держави;
- права людини - засіб контролю над владою, обмежувач всевладдя держави в питаннях прав і свобод особистості;
- забезпечення прав і свобод несумісне з дискримінацією по будь-якою ознакою;
- здійснення прав і свобод людини не повинно порушувати права і свободи інших людей;
- основні права і свободи повинні бути єдині на всій території держави;
- в системі прав немає ієрархії, вони все рівноцінні;
- колективні права невіддільні від прав індивіда. Вони не повинні суперечити індивідуальним правам і обмежувати правовий статус особистості;
- права людини регулюються Законом;
- права і свободи людини можуть бути обмежені Законом на підставі обставин, зазначених в конституціях і основних міжнародно-правових актах 30.