Сковорода був тісно пов'язаний з традиціями демократичної української культури, з якої черпав зразки народної антиклерикальної сатири. Як селянському просвітителю йому властиве критичне ставлення не тільки до феодальної, але і до раннебуржуазной ідеології з її культом матеріального достатку і успіху.
Філософське вчення Сковороди, викладене в його діалогах і трактатах, виходить з ідеї трьох "світів": макрокосму, або всесвіту, мікрокосму, або людини, і третьої, "символічної" реальності, сполучною великий і малий світи, ідеально їх в собі відбиває; її найбільш досконалий зразок є, по Сковороді, Біблія. Кожен з цих світів складається з «двох натур": видимої ( "тварь", створений світ) і невидимою ( "бог"). У виявленні невидимої натури через видиму полягає, за вченням Сковороди, основна проблема людського існування, яка вирішується в подвигу самопізнання, у виявленні "внутрішнього", "серцевого", "єдиного" людини. Бог розуміється не тільки як зацікавлена в людині особистість, а й як безумовне умова реальності, безособова і умоглядна "форма", законоустрояющая "матерію", що дає можливість говорити про тенденції Сковороди до пантеїзму. При постійному інтересі до біблійної проблематики для Сковороди характерно і напружена увага до античного філософського спадщини (перш за все, традиції платонізму). Етичний пафос, сприйнятий з ветхо- і новозавітних книг, поєднується з пропагандою принципів стоїчної моралі. Ця двоїстість симпатій відображена і в стилі філософських творів Сковороди, де пророчі інтонації химерно уживаються з прийомами сократичного діалогу. У тлумаченні Біблії Сковорода дотримується символічного методу олександрійської школи (Оріген, Климент Олександрійський). Мабуть, через Орігена Сковорода сприйняв і античне уявлення про безначальности і нескінченності створеного світу.
Григорію Савичу Сковороді належить збірник віршів "Сад божественних пісень". в якому переважають традиції староукраїнської пісенної лірики, збірка байок в прозі. Літературній манері Сковороди властиві експресивність образів, контрастні переходи від патетики до гумору або гротеску, велика кількість метафор, антитез, наскрізних мотивів, символів. Демократизм стилю, діалогічна, "багатоголоса" форма вираження ідей ще за життя Сковороди сприяли широкої популярності творів і особистості мандрівного філософа. Критичні мотиви віршів і байок Сковороди, їх своєрідна стилістика були сприйняті і розвинені в подальшому українською літературою.