Ідуть люди ... Їх не повернути
Їх таємні світи й відродити.
І кожен раз мені хочеться знову
Від цієї безповоротності кричати ...
Людей нецікавих у світі немає ...
Людей нецікавих у світі немає.
Їхні долі, як історії планет.
У кожної все особливе, своє,
І немає планет, схожих на неї.
А якщо хтось непомітно жив
І з цієї непомітністю дружив
Він цікавий був серед людей
Самою непомітністю своєї.
У кожного є таємний особистий світ.
Є в світі цьому найстрашніший годину.
Але це все не знати для нас
І якщо помирає людина,
З ним вмирає перший його сніг,
І перший поцілунок, і перший бій ...
Все це забирає він з собою.
Так, залишаються книги і мости,
Машини та художників полотна.
Так, багато чому залишитися судилося.
Але щось же йде все одно.
Такий закон безжальної гри:
Нелюди вмирають, а світи.
Людей ми пам'ятаємо, грішних і земних.
А що ми знали, по суті, про них?
Що знаємо ми про братів, про друзів?
Що знаємо про єдину своєї?
І про батька, рідного свого
Ми знаючи все, не знаємо нічого.
Ідуть люди ... Їх не повернути
Їх таємні світи й відродити.
І кожен раз мені хочеться знову
Від цієї безповоротності кричати.
тисячу дев'ятсот шістьдесят-один
Non esistono al mondo uomini non interessanti ...
Non esistono al mondo uomini non interessanti.
I loro destini sono come le storie dei pianeti.
Ognuno ha la sua particolarità
e non ha un pianeta che gli sia simile.
E se uno viveva inosservato
e amava questa sua insignificanza,
proprio per la sua insignificanza
egli era interessante tra gli uomini.
Ognuno ha il suo segreto mondo personale.
In quel mondo c'è l'attimo felice.
C'è in quel mondo l'ora più terribile,
ma tutto ci resta sconosciuto.
Quando un uomo muore,
muore con lui la sua prima neve,
e il primo bacio e la prima battaglia ...
Tutto questo egli porta con sé.
Rimangono certo i libri, i ponti,
le macchine, le tele dei pittori.
Certo, molto è destinato a restare,
eppur sempre qualcosa se ne va.
È la legge di un gioco spietato.
Non sono uomini che muoiono, ma mondi.
Ricordiamo gli uomini, terrestri e peccatori,
ma che sapevamo in fondo di loro?
Che sappiamo dei fratelli nostri, degli amici?
Di colei che sola ci appartiene?
E del nostro stesso padre
tutto sapendo non sappiamo nulla.
Gli uomini se ne vanno ... e non tornano più.
Non risorgono i loro mondi segreti.
E ogni volta vorrei gridare ancora
contro questo irrevocabile destino.
Evgenij Aleksandrovič Evtušenko
Traduzione di Sandra Grotoff
Осип Мандельштам «Я слово забув, що я хотів сказати ...»
Osip Mandel'štam «Mi sfugge la parola che avrei voluto dire ...»
Євген Євтушенко «Не розуміти один одного страшно ...»
Evgenij Evtušenko «Non capirsi l'un l'altro è terribile ...»
Белла Ахмадуліна «Вночі»
Bella Achmadulina «Di notte»
Михайло Муравйов «Від'їзд»
Michail Murav'ev «La partenza»